Сторінка
8

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період

Фашисти широко використовували радіомовлення. Причому німці могли слухати тільки німецьке радіо. Слухання передач з СРСР каралося відправленням у концтабори.

На екрани кінотеатрів ринула велика кількість націоналістичних і мілітаристських фільмів. Пісні, їх слова і мотиви закликали до помсти. Офіційним привітанням в Німеччині стало “Хайль Гітлер!”.

Фашисти оголосили школу і виховання основою “озброєної нації”. Головними навчальними предметами в школах були расова теорія і воєнна ідеологія, також військові заняття. Усі вчителі шкіл і студенти вузів повинні були брати участь у воєнізованих політичних організаціях. Для молоді були створені нові організації, такі як “Гітлерівська молодь” (8 млн. чол.), “Молода нація”, “Союз німецьких дівчат”. Вони охоплювали в примусовому порядку майже усіх дітей та підлітків віком від 10 до 18 років.

Ми уже відзначали, що в Німеччині були заборонені усі політичні партії, окрім НСРП. КПН, СДПН намагалися продовжувати свою роботу в умовах підпілля. Форми їх роботи були адекватними політичним умовам: нелегальний випуск газет, листівок. Мета нелегальної політичної діяльності була в тому, щоб підтримувати моральний дух. антифашистів. На жаль і тепер єдності дій КПН і СДПН не було. У період з 1937-1939 рр. мали місце поодинокі страйки в Берліні, Рурській області. Вони не відзначалися масовістю учасників і впертістю в досягненні своїх вимог. Морально робітничий клас уже був зломлений. Страх поселився в душі багатьох німців.

2 серпня 1934 р. помер президент Німеччини П. фон Гінденбург. Гітлер провів референдум з питання об’єднання двох посад канцлера і президента в одній особі, що і було завершенням реформування державного устрою. Більшість німців підтримали цю пропозицію. Зауважимо, що на цей час він уже обіймав посаду Верховного судді і фюрера партії. Тепер йому офіційно присвоїли звання “фюрер німецького народу”. Ряди НСРП зросли на цей час зі 180 тисяч до 1 млн. членів. Дві третини в ній було робітників і селян, одна третина складали люди віком до 30 років. Так завершилося утвердження єдиновладдя лідера НСРП, встановлення тоталітарної фашистської диктатури.

У кінці 1937 р. – початку 1938 р. серед німецького керівництва виникли розбіжності з питань про методи і темпи озброєння Німеччини і про політику щодо західних держав. Я. Шахт і Ф. Тіссен вважали за необхідне розширяти імпорт, накопичувати валюту, отримати нові кредити від США і лише потім починати війну.

Інша група, а саме представники “І. Г. Фарбеніндустрі” вважала, що необхідно виконати любою ціною 4-річний план озброєння і, не дивлячись на загрозу війни на два фронти, приступити до виконання програми завоювань. Ось ця остання точка зору була прийнята Гітлером. Це привело до змін в уряді і в керівництві збройними силами. У листопаді 1937 р. подав у відставку Я. Шахт. У січні 1938 р. пішов у відставку генерал-фельдмаршал В. Бломберг, а в лютому і головнокомандуючий сухопутною армією генерал-полковник Річ, міністр закордонних справ К. Нойрат.

Вони були замінені вірними однодумцями Гітлера. Гітлер зайняв посаду воєнного міністра, проголосив себе верховним головнокомандувачем, створив верховне командування вермахту на чолі з генерал-полковником В.Кейтелем. Сухопутні сили очолив В. Браухіч, генерал-фельдмаршал Г.Герінг став на чолі в військово-повітряних сил (люфтваффе). Міністром закордонних справ Гітлер призначив І. Ріббентропа, а міністром господарства – В. Функа. Це був уряд війни. Справа була лише в часі її початку.

Таким чином, у Німеччині в 30-ті роки була встановлена класична модель тоталітарного режиму. Виникає питання, чому саме Німеччина стала такою країною? Адже Німеччина не була відсталою країною. Навпаки, вона була однією із найбільш розвинених країн капіталізму, поступаючись за рівнем розвитку тільки США. Могутність німецької буржуазії була величезна. Робітничий клас був багатомільйонним і добре організованим (СДПН, КПН). Ще в 1928 р. ці партії отримали 40% голосів виборців.

І в цій державі до влади прийшов фашизм, який поставив під загрозу всю цивілізацію. До того ж прийшов до влади легально, за підтримки значних верств населення країни. Так чому ж, які були основні причини приходу до влади фашистів? Однозначної відповіді не це питання до цих пір немає. Є думка, що всьому винен особисто Гітлер, а звідси висновок про випадковість фашизму в Німеччині. Є думка, що тоталітаризм взагалі – це результат вторгнення в історичний процес ХХ століття сліпих, ірраціональних сил. Є думка, що фашизм міг стати реальністю тільки завдяки політичній і фінансовій підтримці з боку крупної буржуазії.

Біля витоків німецького фашизму, на наш погляд, була Веймарська конституція, яка зберегла економічну могутність юнкерства, Рейхстаг, наділила надзвичайними повноваженнями президента республіки аж до права оголошувати в країні надзвичайний стан. Це був ґрунт для боротьби консерваторів проти республіки, проти невизнання наслідків Першої світової війни. Звідси бере початок консервативний екстремізм верхівки німецького суспільства (Г.Стіннес, Ф. Тіссен та ін.).

Разом з тим, дуже скоро вони переконались, що однією тільки військовою силою ліквідувати республіку неможливо. Необхідно було створити масову базу і знайти лідера близького до народу, який би повів більшість за собою. НСРП і Гітлер якраз і стали тією основою для антиреспубліканського перевороту. Економічний стан Німеччини після війни, а ще більше в роки економічної кризи був надсприятливим для діяльності такого роду політиків. Вони легко переконали більшість суспільства в тому, що вина за біди народу Німеччини лежить на революції, парламентському устрої, лівих партіях. Довоєнне життя ними ідеалізувалось. Це і був консервативний екстремізм мас і його потяг до авторитарної державної влади.

Економічна стабільність і покращення матеріального становища населення в 1924-1928 рр. трохи не похоронила НСРП. За неї у 1928 р. голосувало 2,5% виборців, що дало їй у Рейхстазі 12 місць від загального числа 490.