Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Угорщини у міжвоєнний період

Наслідки війни для Угорщини, яка воювала на боці німецького блоку держав, були катастрофічними. Вона втратила 661 тис. чол. вбитими, 743 тис. чол. було поранено, 734 тис. чол. потрапило в полон. Голод, розруха посилили невдоволення робітничого класу і селянства існуючим становищем. 3/4 селян були безземельними і малоземельними. Виробництво сталі за роки війни зменшилось у 2 рази. Ще в більших розмірах зменшився видобуток вугілля. Все гучніше звучала вимога покарати винуватців війни.

В останні дні жовтня 1918 р. повстали робітники Будапешта, оволоділи заводом, який випускав зброю. До них приєднався військовий гарнізон.

25 жовтня в Будапешті була утворена Національна рада з представників Угорської партії незалежності 1848 року, радикалів і соціал-демократів. Провідну роль у Національній раді відігравали соціал-демократи. Революція як шлях вирішення післявоєнних політичних, національних та економічних проблем, не входила в їхні політичні розрахунки. І все-таки революція почалась. 28 жовтня 1918 р. в Будапешті була утворена рада солдатських депутатів, а 31 жовтня – рада робітничих депутатів.

Стихійний рух пролетарів і військового гарнізону Будапешта, в якому з 29-31 жовтня взяли участь сотні тисяч чоловік, привів до проголошення 31 жовтня 1918 р. незалежності Угорщини. Перше своє завдання революція виконала.

Граф Міхай Карольї, лідер партії Незалежності, був призначений імператором Карлом І – головою коаліційного уряду, в який увійшли представники Національної ради. Уряд дав присягу на вірність монархії. Основним соціально-економічним завданням уряду з точки зору революційних мас було поліпшення становища робітників, надання землі селянам, зміна державного апарату, проведення виборів до парламенту. Нічого цього уряд Карольї не бажав виконувати.

Реакцією революційних робітників і солдатів на таку політику уряду було поширення по країні революційних органів влади – рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Поява рад і тим більше їх наміри щодо вирішення політичних, соціально-економічних проблем в Угорщині спонукали уряд до ряду важливих рішень, а саме: 16 листопада 1918 р. уряд проголосив Угорщину республікою, заявив про вихід її з імперії, старий парламент був розпущений, його функції до виборів в Установчі збори виконувала Національна рада. М. Карольї став першим президентом Угорської республіки.

Тим часом, політична напруга в країні не спадала. У цьому процесі провідну роль відігравали військовополонені, які повернулися з Росії, в т. ч. Бела Кун ( член РКП (б) ), Тібор Самуелі, Ференц Мюнніх та ін. 20 листопада 1918 р. вони створили Комуністичну партію Угорщини, яка одразу ж висунула гасла “Мир!”, “Земля селянам!”, “Вся влада радам!”. Ці ідеї стали популярними, чисельність рядів Комуністичної партії швидко зростала за рахунок соціал-демократів і особливо молодіжних організацій, профспілок. У провідних промислових центрах Угорщини комуністи мали більшість в місцевих органах влади. На весну 1919 р. Комуністична партія залучила на свій бік більшість трудящих Угорщини.

Уряд Карольї був неспроможний вирішити нагальні соціально-економічні проблеми, вдався до репресій проти комуністів. 21 лютого 1919 р. заарештував 40 керівників Компартії, була розгромлена редакція газети “Вереш уйшаг” (Червона газета). Компартія Угорщини пішла в підпілля. Процес переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну набирав темпів.

Революційний рух не спадав. Все нові й нові ради у березні 1919 р. переходили на бік Компартії. Селяни явочним порядком розподіляли поміщицьку землю. Тільки в Будапешті комуністів підтримували 51 тис. озброєних робітників і демобілізованих солдатів. Вони почали захоплювати важливі об’єкти столиці. Лідери Соціал-демократичної партії були проти правої і лівої контрреволюції. У Соціал-демократичній партії зростало невдоволення політикою уряду Карольї. Саме в цей час Антанта зажадала від уряду Угорщини проведення нової демаркаційної лінії, в результаті чого від Угорщини мали відійти ще ряд районів. Патріотичні почуття угорців були ображені. Робітники вимагали звільнити заарештованих лідерів Компартії, здійснити націоналізацію заводів і фабрик. Уряд Карольї 20 березня 1919 р. склав з себе повноваження.

Було вирішено доручити формування нового уряду лідерам соціал-демократії. Враховуючи наступ Антанти на Угорщину, популярність комуністів, соціал-демократичне керівництво запропонувало комуністам створити коаліційний уряд. Комуністи дали згоду увійти в уряд, поставивши при цьому ряд умов: проголошення Угорщини радянською республікою, роззброєння буржуазії, створення Червоної армії і народної міліції, конфіскації поміщицьких земель, націоналізацію промисловості, укладення союзу з радянською Росією та ін.

Керівництво Соціал-демократичної партії ці умови комуністів прийняло. Уже 21 березня 1919 р. робітничі загони в Будапешті зайняли важливі стратегічні пункти, роззброїли поліцію і жандармерію. Влада не змогла вчинити опір таким діям. Пролетарська революція в Угорщині відбулась мирним шляхом.

Того ж дня соціал-демократи і комуністи домовились про злиття двох партій і утворення єдиної Соціалістичної партії Угорщини, а також про утворення угорського радянського уряду – Революційної Урядової Ради. Радянський уряд звернувся з привітанням до радянської Росії з пропозицією про встановлення союзних відносин.

26 березня 1919 р. радянський уряд Угорщини (голова Шандор Гарбаї) прийняв декрет про націоналізацію гірничих і транспортних підприємств, банків і ощадних кас. Були також націоналізовані підприємства, які мали понад 20 робітників. Всього за один місяць було націоналізовано понад 27 тис. підприємств. Ними керували робітничі директори за участю фабзавкомів. Варто зауважити, що експропріація власності дрібних власників, які до 21 березня підтримували революційних робітників в їх боротьбі проти уряду Карольї, тепер відштовхнула ці значні верстви людей від радянської влади і сприяла переходу їх у табір контрреволюції.

7 квітня 1919 р. відбулися вибори до місцевих і верховних органів влади – в ради. Більшість голосів було віддано за депутатів, висунутих радами.

Першим кроком Революційної урядової ради (голова уряду Ш. Гарбаї – соціал-демократ, міністр закордонних справ Б. Кун – комуніст) був декрет про створення угорської Червоної армії, Червоної охорони, Надзвичайної комісії, ревтрибуналів. Вищим органом управління економічним життям країни стала Рада народного господарства, що складалася з представників профспілок, виробничої і споживчої кооперації і радянських службовців.

Угорська радянська республіка за короткий час провела ряд заходів у галузі трудового і соціального законодавства. Зарплата робітників була збільшена на 25%, було запроваджено 8-годинний робочий день, жінки і чоловіки стали отримувати рівну плату за рівну працю. Багатьом сім’ям були поліпшені житлові умови за рахунок націоналізації будинків буржуазії. Тільки в Будапешті в такий спосіб 30 тис. сімей одержали нові квартири. При цьому квартплата була знижена на 20%. Безкоштовне медичне обслуговування також стало реальністю в радянській Угорщині.