Сторінка
2

Економічне і соціально-політичне становище Угорщини у міжвоєнний період

3 квітня 1919 р. уряд прийняв декрет про націоналізацію поміщицьких земель, які були передані кооперативним і державним господарствам. Селяни, які сподівалися отримати землю в особисте користування, проявили незадоволення таким кроком уряду.

В області культури й освіти також відбулися революційні зміни. Робітнича і селянська молодь отримала можливість безкоштовно навчатися в середніх і вищих учбових закладах. Школа була відокремлена від церкви, запроваджувалось обов’язкове восьмирічне навчання, почалася робота по ліквідації не писемності серед дорослого населення країни. У цих заходах уряду активну участь взяли угорські діячі мистецтва, літератури і науки.

Уряди держав Антанти взяли курс на ліквідацію Угорської радянської республіки, оголосили їй економічну блокаду, а 16 квітня 1919 р. почали військову інтервенцію 150-тисячної армії Румунії, Чехословаччини, Югославії, Франції проти радянської Угорщини. Червона армія Угорщини, яка нараховувала 50 тис. чол., не змогла протистояти об’єднаним силам Румунії, Чехословаччини, Югославії і Франції і почала відступати. В уряді почалися суперечки між правими і лівими щодо перспектив існування радянської влади. Праві були готові піти на підписання миру з Антантою. Комуністи відхилили цю пропозицію і мобілізували будапештський пролетаріат для боротьби з інтервентами.

У перші ж дні травня 1919 р. в Червону армію вступило 90 тис. добровольців. Уже в середині травня вона перейшла в контрнаступ і вступила на територію Словаччини, переслідуючи відступаючі війська інтервентів. У ході цього наступу, в якому брали участь інтернаціональні загони, були визволені міста Мішкольц, Кошице та ін.

Від імені Антанти лідер Франції Клемансо надіслав радянському уряду Угорщини ультиматум, в якому вимагав виведення Червоної армії з Словаччини. Замість цього Антанта обіцяла евакуацію румунських військ з території Угорщини і забезпечення участі радянської Угорщини в мирних переговорах. У ці ж дні внутрішні антирадянські сили організували в Будапешті і інших містах антирадянські путчі.

У таких умовах 14 червня 1919 р. в Будапешті почав роботу перший з’їзд рад Угорщини. Фактом стало різке протистояння прибічників угоди з Антантою і тими, хто виступав за збереження радянської влади. З’їзд прийняв ультиматум Клемансо і також конституцію, яка закріплювала основні політичні і соціальні здобутки революції.

24 червня 1919 р. в Будапешті почався контрреволюційний заколот, до якого були причетними праві соціал-демократи. Вони почали таємні переговори з державами Антанти про заміну радянського уряду “профспіл-ковим” і запросили у них продовольчої допомоги. Червона армія через зраду її головнокомандувача В. Бема в ході наступу 20 липня проти румунських військ потерпіла поразку.

1 серпня 1919 р. радянський уряд Угорщини на вимогу правих соціал-демократів подав у відставку. Новий перехідний “профспілковий” уряд Пейделя (соціал-демократ)приступив до роззброєння Червоної армії і відкрив шлях румунським військам на Будапешт. Компартія Угорщини пішла в підпілля.

133 дні проіснувала Угорська радянська республіка. Якими ж були причини падіння Угорської радянської республіки? Збройна інтервенція держав Антанти, зрада соціал-демократів (партнери по урядовій коаліції) і “лівизна” радянського уряду (комуністів перш за все) в соціалістичних перетвореннях.

В Угорщині почався процес реставрації буржуазного устрою, були відмінені декрети радянської влади про націоналізацію промисловості, землі, про створення Червоної армії, про запровадження монополії зовнішньої торгівлі. Почалися масові арешти комуністів і звільнення з тюрем противників радянської влади.

3 серпня 1919 р. Будапешт був захоплений румунськими військами, а 6 серпня “профспілковий” уряд Пейделя був ліквідований контрреволюційними силами, які сформували новий уряд, в основному, із християнських соціалістів.

На цей час більша частина Угорщини уже була окупована іноземними військами. На неокупованій території господарював Хорті, колишній адмірал Австро-Угорщини. По всій країні почалися судові процеси над усіма, хто служив у Червоній армії. Контрреволюційний терор був безмежним. Тюрми були переповненими засудженими, тисячі робітників були розстріляні без всякого суду.

16 листопада 1919 р. з Будапешта були виведені румунські війська. У Будапешт вступили війська Хорті. Новий уряд очолив Гусар. Його одразу ж визнали країни Антанти.

У січні 1920 р. в Угорщині були проведені вибори до Національних зборів, під час яких більшість отримали прихильники Хорті: партія дрібних землевласників і Християнсько-соціальна партія. Соціал-демократична партія не брала участі у виборах.

1 березня 1920 р. Національні збори прийняли рішення про відновлення монархії в Угорщині. Проти цього рішення Національних зборів виступили країни Антанти та наступники Австро-Угорщини (Чехословаччина, Румунія, Югославія) Хорті проголосив себе регентом.

Згідно з Тріанонським мирним договором (4 червня 1920 р.), який підписали країни Антанти з Хорті, Угорщина втратила 77% території, населення скоротилось з 21 до 8 млн. чол. Угорщину зобов’язали виплачувати репарації, армію обмежити 35 тис. чол., армії було заборонено мати на озброєнні танки, літаки.

Саме ось ці обмеження стали ґрунтом для зростання реваншистських настроїв, руху за відновлення великої Угорщини і консолідації на цій основі усіх реакційних сил.

Колишній імператор Карл І у березні і жовтні 1921 р. здійснив дві спроби монархічного перевороту, але потерпів поразку. 5 листопада 1921 р. парламент прийняв закон про позбавлення Габсбургської династії прав на угорський престол.

І все-таки режим Хорті не пішов на ліквідацію парламентаризму, зберіг діяльність політичних партій (окрім Комуністичної), були звільнені з тюрем політв’язні (за яких просили соціал-демократи).

У квітні 1921 р. до влади прийшов уряд графа Іштвана Бетлена, який проіснував понад 10 років. Його опорою була партія “Національної єдності”, яка здійснювала фашизацію країни. Разом з тим, слід сказати, що уряд Бетлена припинив терор проти учасників революції, легалізував діяльність Соціал-демократичної партії, провів аграрну реформу, в результаті чого великі землевласники втратили 10% своєї землі. Ці землі отримали в першу чергу ті, хто підтримував режим Хорті.