Сторінка
2

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства

Так, А.С. Філіпенко зазначає, що “Сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері – громадянське суспільство, в економічній – постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство, у соціальній сфері – соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ” з досягненням національної і соціальної згоди [22, с. 142]. Він визначає, що “важливою передумовою інтеграції України у світогосподарські процеси є ринкові перетворення, їхні глибина та індустріальна зрілість, що вимагає досягнення прозорості господарських, особливо фінансових, трансакцій, істотне скорочення тіньового сектора, поліпшення інвестиційного клімату” [20, с. 9]. Дуже послідовно, починаючи з 1993 р., акцентує увагу на необхідності розробки і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку незалежної України на засадах цивілізаційної парадигми світового розвитку з побудовою, виходячи з її постулатів, не просто ринкової, а саме постіндустріальної економіки, академік А.А. Чухно [24, с. 42]. Найголовнішими результатами науково-технічної революції при переході країн до постіндустріальної ери він вважає інтелектуалізацію, дематеріалізацію, комп’ютеризацію та інформатизацію виробництва.

Погоджуючись з цією тезою, вважаємо, що тільки досягнення зазначеної мети доз­волить Україні побудувати конкурентоспроможну національну економіку і “на рівних” формувати свої відносини з іншими розвиненими країнами, активізувати свою участь у міжнародних інтеграційних процесах.

Акцентуючи увагу на тому, що основним капіталом у постіндустріальному суспільстві є знання та кваліфікація Людини, “живий капітал”, Л.Д. Кучма підкреслив, що високий науково-освітній та технічний рівень кадрового потенціалу України може зробити її шлях “до сучасних надбань постіндустріального суспільства значно коротшим, ніж у держав Африки та Латинської Америки” [20, с. 13].

Надзвичайну поширеність останні роки Концепції постіндустріального суспільства, при дещо своєму негативному ставленні до неї, визнає С. Мочерний [12]. Певну її, як на його думку, недосконалість він пояснює нерозробленістю в працях Д. Белла та його послідовників методологічних основ такого дослідження. С. Мочерний вважає, що перетворення Концепції постіндустріального суспільства у теорію вимагає її глибокого методологічного обґрунтування за умови, що “практика не буде заперечувати процесу становлення такого суспільства” [12, с. 54, 58]. Коментуючи цю думку, вважаємо за необхідне зауважити, що, по-перше, останні роки теорія постіндустріалізму інтенсивно розробляється, формуються нові напрями економічної теорії, пов’язані зі становленням “нової (постіндустріальної, інформаційної) економіки”, створюються концепції і моделі, у яких формалізуються економічні процеси [13, 16, 23], а, по-друге, досвід розвитку передових країн світу переконливо свідчить про практичне значення Концепції постін­дустріалізму та доцільність її застосування при розробці стратегії висхідного соціально-економічного розвитку. Розглядаючи сучасний стан країн із позицій цивілізаційної пара­дигми, А.С. Філіпенко зауважує, що “нині у світі співіснують індустріальні моделі… з елементами доіндустріальних форм (найменш розвинені країни), перехідні економічні системи (держави колишнього СРСР, країни Центральної і Південно-Східної Європи) і власне постіндустріальні (інформаційно-технологічні) моделі економічного розвитку (країни ОЕСР). На його думку, нова інформаційно-технологічна модель розвитку спира­тиметься на так звані тверді (постіндустріальна техніка і технологія) та м’які структури (інформатика, космічні системи, нетрадиційні джерела енергії та споживання) [21, с. 51].

Постіндустріальне суспільство, як зазначалось вище, почало формуватись у найбільш розвинених країнах світу лише у другій половині ХХ століття. Саме у цей час постінду­стріалізм формувався як нова парадигма соціально-економічного розвитку світової спільноти, яка базується на єдиному ефективному для людства типі революції – науково-технічному. Саме вона досконало змінює тип економічних відносин, систему загальнолюд­ських цінностей, структуру продуктивних сил, характер і спрямованість суспільного природокористування тощо і протікає дуже диференційовано в часі і просторі.

Ще наприкінці ХХ століття були досить чітко сформовані такі основні риси та зако­номірності постіндустріального суспільства, як високий рівень дематеріалізації вироб­ництва; перетворення людського капіталу в основну складову національного багатства країни; активна інформатизація світового простору та перетворення інформаційних та інтелектуальних ресурсів у основний потенціал висхідного розвитку; поширення глобалі­заційних процесів у широкому діапазоні їх позитивів та негативних викликів; розбудова третинного, четвертинного і п’ятеринного секторів економіки; формування світових ринків капіталу, інформації, інтелектуальних послуг; технічне переозброєння виробни­цтва на основі новітніх технологій тощо.

Необхідно підкреслити, що досвід розвинених країн свідчить, що перехід до постінду­стріального розвитку вимагає виразного соціального спрямування економіки, досягнення високої ефективності виробництва з пріоритетним розвитком третинної та четвертинної сфер, поступового “піднесення людини”, знання якої стають головною продуктивною си­лою суспільства.

Вважаємо, що, враховуючи зазначені постулати, перехід України до постіндустріаль­ного розвитку на більш високий щабель цивілізаційної ієрархії базується не тільки на широкомасштабній перебудові економіки, але й на глибоких системних трансформаціях усього суспільства, його світогляду, метафілософії мислення тощо. Реалізація таких транс­формацій вимагає консолідованих зусиль усіх гілок влади, усієї нації, її розуміння, що альтернативою прискореного соціально-економічного зростання на засадах свідомої та ініціативної участі в цьому процесі всіх верств населення є довічна консервація того зубожіння, у якому воно нині опинилося.