Сторінка
1

Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства

Проблема пошуку шляхів розвитку економіки, забезпечення її сталого зростання вимагає пошуку нових підходів до управління господарськими процесами. Останнім часом домінуючою серед науковців стала думка про необхідність пошуку протизатратних методів господарювання, акцентується увага на реалізації можливостей засобами інтенсифікації діючих виробництв. Саме тому проблема оцінки виробничого потенціалу є актуальною, адже результативність діяльності підприємства залежить від ефективності використання його виробничого потенціалу.

Проблемам потенціалу підприємства було присвячено багато публікацій, особливо в кінці 70-х та на початку 80-х років. Більшість піднятих проблем стосувалися визначення потенціалу підприємства, його складових, видових проявів. У більшості робіт відзначається важливість визначення проблем оцінки потенціалу та вказується на існування значних розходжень у методичних підходах до його оцінювання. Тому метою нашої статті є аналіз існуючих методик оцінки виробничого потенціалу та пошук оптимальної методики на сучасному етапі розвитку економіки України.

Перш ніж перейти до власне методик оцінки виробничого потенціалу, спробуємо уточнити сутність самого поняття „виробничий потенціал”, адже виходячи із сутності виробничого потенціалу повинна будуватися методика його оцінки.

Тривалий час поняття „виробничий потенціал” ототожнювалося з виробничою потужністю, розмірами підприємства, обсягами його активів, чисельністю персоналу. Але перераховані показники дають лише уявне поняття про можливості підприємства.

Потужність зазвичай вимірюється кількістю виготовленої продукції, хоча поза увагою залишаються саме потенційні можливості підприємства, особливо стосовно випуску непрофільної, суміжної продукції та продукції, випуск якої перебуває на стадії задуму. Наявність колективу працівників, матеріальних ресурсів та інших активів сама по собі також не дає уявлення про виробничий потенціал підприємства, оскільки не завжди ресурси використовуються ефективно.

Проаналізувавши наявні підходи до визначення виробничого потенціалу підприємства, ми дійшли висновку, що позиції науковців схиляються або до ресурсної концепції, або до результатної [1, 2, 3]. Дещо нестандартний підхід запропоновано Должанським І.З., Загорною Т.О., Удалих О.О. Вони запропонували визначати виробничий потенціал як технічно, організаційно, економічно й соціально обґрунтовану норму ефективного робочого часу основного виробничого персоналу підприємства за певний період календарного часу [1, с. 147]. Тобто сутність виробничого потенціалу вони зводять до обсягу робіт у наведених одиницях виміру праці, що може бути виконана протягом деякого періоду часу на базі наявних виробничих фондів.

Виходячи із зробленого припущення, вони розглядають виробничий потенціал як функцію виду (1):

Р=f(Фt , R, ф), (1)

де Р – виробничий потенціал в нормо-годинах за рік;

Фt – нормативний річний фонд робочого часу, години;

R – чисельність основних робітників, чол.;

ф – рівень ефективності їхньої праці і її фондоозброєності, частки одиниці.

Далі авторами деталізується сутність сукупного виробничого потенціалу підприємства як сукупності потенціалів робочих місць і потенціал окремого робочого місця, який пропонують визначати так (2) [1, с. 150]:

Р= Фt(L–Kr )Кэ (ф), (2)

де Фt – нормативний річний фонд часу роботи розглянутого структурного робочого місця при двозмінному режимі його використання, год/рік;

– середнє значення нормативних коефіцієнтів ефективного використання робочого часу структурного робочого місця даного типу;

L – середнє значення нормативного або раціонального числа просторового робочого місця та структурного робочого місця даного типу;

Kr – коефіцієнт резервування виробничого потенціалу даного структурного робочого місця;

Кэ (ф) – функція, що залежить від фондоозброєності структурного робочого місця даного типу, рівня його досконалості та ефективності.

На нашу думку, така методика не враховує ефективності використання робочого часу, тому отриманий результат не може бути точною характеристикою, адже саме від ефектив-ності використання робочого часу залежить результативність роботи підприємства. До того ж такий підхід є недостатньо зручним у використанні за потреби прогнозування змін у виробничому потенціалі, його залежності від зовнішнього середовища тощо. Тому, на нашу думку, оцінку виробничого потенціалу підприємства необхідно прив’язувати все-таки до результатів його діяльності.

Цікавим у цьому ракурсі є підхід Архіпова В.М. до визначення фізичного обсягу використаних ресурсів (3):

Wo = LKl + ПІFKw, (3)

де Wo – сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;

L – чисельність промислово-виробничого персоналу;

Kl – коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;

П – коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю промислово-виробничого персоналу;

І – частка активної частини основних виробничих фондів;

F – вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;

Kw – коефіцієнт оцінки складу і якості основних фондів.

Позитивним у запропонованій методиці є те, що коефіцієнти Kl і Kw враховують вплив науково-технічного прогресу на фактори виробництва. Але, крім позитивних характеристик, є декілька моментів, які ускладнюють оцінку за запропонованою методикою та ставлять під сумнів її адекватність. Наприклад, підприємство може працювати на орендованих потужностях – тоді постає питання, яку вартість основних фондів брати для оцінки: залишкову, ринкову чи справедливу. Розрахунок коефіцієнта заміщення також викликає труднощі. Крім того, це наводить на питання про правомірність та об’єктивність використання того або іншого ресурсу як еквівалента для вимірювання виробничого потенціалу.