Сторінка
4

Вимірювання сторін в полігонометричних ходах

якщо хід розімкнений, і

якщо хід замкнений.

За нев’язкими fx та fy обчислюють абсолютну лінійну нев’язку в периметрі ходу

відносну нев’язку

де [S] — периметр ходу, і порівнюють її з допустимою, яка приведена в “Інструкції” [1] (зокрема, для 4 кл. 1/Т=1:25000, для 1 розряду 1/Т=1:10000, для 2 розряду 1/Т=1:5000). Якщо fвідн≤1/Т, роблять висновок, що прокладений хід відповідає необхідним технічним вимогам.

Якщо передбачається подальше вирівнювання полігонометричного ходу, то отримані нев’язки fx і fy являтимуть собою вільні члени умовних рівнянь координат, тоді вирівняні приростки координат будуть отримані в результаті вирівнювання строгим методом.

Якщо ж необхідно отримати наближені координати пунктів полігонометричного ходу, то виконують нестроге роздільне вирівнювання приростків координат, розподіливши нев’язки fx і fy за формулами

де vxi, vyi — поправки в приростки координат і-ої сторони, обчислені за попередньо вирівняними кутами,

ΣS — периметр ходу,

Si — довжина і-ої сторони.

Після цього за вирівняними приростками і координат знаходять наближені координати пунктів полігонометричного ходу за формулами

Визначення поздовжнього і поперечного зміщень полігонометричного ходу

Абсолютна лінійна нев’язка в периметрі ходу обчислюється за формулою

Рис. 3.16 Графічний спосіб визначення t і u

Нев’язку fs можна розкласти на два інших компоненти t і u (рис. 3.16). Величина t являє собою поздовжнє зміщення кінцевої точки ходу в напряму замикаючої L ходу (воно є результатом помилок лінійних вимірів), величина u — поперечне зміщення кінцевої точки ходу (яке є результатом помилок кутових вимірів).

Величини t і u необхідні для оцінки точності лінійних і кутових вимірів, яка виконується при аналізі якості польових вимірів.

Поздовжнє t і поперечне u зміщення кінцевої точки ходу знаходять графічним або аналітичним способом.

Графічний спосіб визначення t і u

На папері наносять осі координат x та y і приймають, що точка Тп співпадає з початком координат. Вздовж осей x та y в дрібному масштабі (щоб помістилися на рисунку) відкладають [∆x] і [∆y]. Вектор ТпТк, що дорівнює являтиме собою замикаючу ходу L.

На тих же осях координат, але вже в масштабі 1:1 або 1:2 чи 1:10 відкладають нев’язки fx та fy і вектор

в результаті чого отримують точку Р, з якої проводять перпендикуляр на L або на її продовження.

ОтримаємоTkQ=t, PQ=u. Зауважимо, що

Таким чином, абсолютну нев’язку fs ми розклали на складові t і u, які вимірюють лінійкою і переводять у міліметри, згідно з прийнятим масштабом. Величині t приписують знак “мінус”, якщо вона лежить на відрізку ТпТk, знак “плюс”, якщо вона лежить на його продовженні. Якщо відрізок QP лежить справа від напрямку замикаючої ТпТk, йому приписують знак “плюс”, якщо зліва, знак “мінус”. На рис. 3.14 t — додатне, u — від’ємне.