Сторінка
4

Створення планових геодезичних мереж методом тріангуляції

де

mb — середня квадратична помилка вимірювання кутів;

а, в, с, s1, s2, s3 — довжини сторін, зняті з карти, в метрах;

1, 2, 3 — кути, зняті з карти, в градусах.

Згідно з [4], для пункту планової мережі 3 класу, величина МO не повинна перевищувати 0,04 м.

Якщо виконується оцінка проекту вставки 4 кл., 1 або 2 розряду, то обчислюють очікувану відносну помилку визначення сторони, наприклад а (рис. 2.6)

де

а — довжина сторони;

ma — середня квадратична помилка дирекційного кута сторони а, яку знайдемо з таких міркувань:

,

де

— середня квадратична помилка вихідної сторони АВ;

mb — середня квадратична помилка вимірювання кута ОАВ.

Оскільки мова іде про взаємне положення сторони АО і АВ, то .

Отже

ma2=mb2

або

ma=mb.

Формула (2.14) приймає вигляд

Згідно з Інструкцією [1], відносна помилка визначення сторони не повинна перевищувати

в 4 класі — 1:50000;

в 1 розряді — 1:20000;

в 2 розряді — 1:10000.

2.1.3.3. Оцінка запроектованого ряду

Якщо геодезична мережа запроектована у вигляді ряду трикутників, який опирається на дві вихідні сторони (такий варіант найбільш часто зустрічається в сучасних мережах згущення 1 і 2 розрядів), то оцінка проекту полягає в обчисленні відносної помилки найбільш слабкої сторони ряду (рис. 2.7)

Найбільш слабкою стороною ряду є сторона, яка найбільше віддалена від вихідних сторін. Для прикладу на рис. 2.7 приведений ряд тріангуляції 1 розряду, вихідними для якого є сторони тріангуляції 4 класу АС і ВD. найбільш слабкою є сторона тріангуляції 1 розряду KL, віддалена від сторін АС і ВD на 4 трикутники. У формулі (2.16) — відносна середня квадратична помилка вихідних сторін,

mb — середня квадратична помилка вимірювання кутів;

Аі, Ві — зв’язуючі кути в трикутниках (кути, які приймають участь в передачі за теоремою синусів сторін від вихідної до найбільш віддаленої, наприклад, для рис. 2.7 — від AC до KL).

Рис. 2.7. Ряд тріангуляції

З рис. 2.7 запишемо

Зв’язуючі кути вимірюють транспортиром з карти (в градусах).

В знаку суми , n — кількість трикутників, розміщених між найбільш віддаленою і вихідною сторонами.

Для рис. 2.7 слід прийняти , mb=5'', n=4.

Розрахунок виконують двічі: від двох вихідних сторін. Отримують величини і .

За остаточне значення беруть середнє вагове з двох значень:

Якщо ця величина не перевищує граничного значення, то роблять висновок, що запроектований ряд трикутників відповідає необхідним технічним вимогам (для вище розглянутого прикладу відносна помилка визначення довжини в найбільш слабкому місці мережі тріангуляції 1 розряду не повинна перевищувати 1:20000).

Рекогностування пунктів тріангуляції

Рекогностування — це уточнення проекту на місцевості. В результаті рекогностування тріангуляційних пунктів уточнюють остаточні висоти зовнішніх знаків і місця, де будуть закладені пункти тріангуляції. Цю роботу виконує бригада, яку очолює досвідчений інженер-геодезист.

При уточненні висоти сигналу бригада керується тим же основним правилом, що і при проектуванні: між пунктами тріангуляційної мережі, по-перше, повинна бути забезпечена видимість, а, по-друге, висоти знаків повинні бути оптимальними. Вартість побудованих висот знаків на об’єкті буде найменшою, якщо сума їх висот буде мінімальною. Тому завдання бригади при рекогностуванні — розглянути безпосередньо на місцевості усі можливі варіанти, спрямовані на зменшення вартості будівельних робіт. Можливо, з цією метою навіть доведеться змінити місце розташування знаків, а іноді навіть повністю змінити проект.

В залежності від фізико-географічних умов місцевості рекогностування може бути різної складності. Для визначення висоти знаку в деяких випадках достатньо обмежитися простим оглядом місцевості. В інших випадках для цього необхідно виконати додаткові заміри рулеткою або стрічкою. Для цього необхідно піднятися на поруч розміщені споруди: будинки, стовпи, башти, дерева тощо, або в місці розміщення майбутнього знака підняти віхи чи встановити на оточуючих деревах яскраві маркувальні матеріали (марлю, папір, оберемок сіна або соломи тощо). Тому в спорядження бригади мають входити найлегші оптичні прилади (бінокль, технічний теодоліт), мірні засоби (рулетка або стрічка), підіймальні засоби (блоки, троси, канати, вірьовки тощо), засоби підняття на дерева, стовпи, будівлі (кігті, страхувальні пояси, каски та ін.).