Сторінка
20

Розмаїття форм буття

Саме в культурі бродить закваска “модного заколоту”. Звідусіль торує собі шлях будь-яка “Нова Руйнівна Критика” (яку, звичайно ж, відкидає найновіша, причому раніше, ніж та що-небудь зруйнує). “Коли нам урочисто сповіщають, що світ повстав супроти віри, або сім'ї, або патріотизму, слід розуміти, що повстав цей світ, а вірніше, що цей світ завжди повстає проти всього” 1. Тут зображений вельми специфічний тип інтелектуала, а саме — інтелектуал-маргінал, який повністю втратив будь-яке відчуття спорідненості з буттям.

Чи не про такі типи йшлося в спогадах В. Ходасевича, які стосувалися настроїв, що переважали в середовищі російських письменників-символістів передреволюційної доби (вони жили в умовах несамовитої напруженості, постійні лихоманки, одержимості. Від кожного вимагалося лише безупинне горіння, рух, байдуже в ім'я чого, вимагалася лише повнота одержимості)? Чи не перегукуються ці настрої з тими, які пронизують чевенгурово-котлованну епопею А. Платонова, де переконливо показано, що рушійно силою найрадикальнішого катаклізму у світовій історії стали саме маргінали (письменник характеризує їх як таких, що втратили будь-яку культурну визначеність: вони не росіяни, не татари, а так звані “прочіє”)?

Цікаві роздуми щодо згаданої соціальної верстви висловив у двадцяті—тридцяті роки (якраз тоді, коли писалася чевенгурово-котлованна епопея) видатний український політолог Вячеслав Липинський. На його думку, маргіналізація є тією метаморфозою, що її зазнає, зокрема, частина інтелігентів, а ще більше — напівінтелігентів, які, втративши органічний зв'язок з матеріально-продукуючими класами, прагнуть, спираючися на свою більшу освіту, використати громаду (націю, державу, клас) для себе, на відміну від тієї частини інтелігенції, яка живе для громади Звичайно, слід враховувати ту обставину, що за умов науково-технічної, революції наука й освіта стають що-

1 Честертон Г. К. Эссе//Самосознание европейской культ. XX века. М., 1991. С. 216.

400

вагомішою складовою продуктивних сил суспільства, що це може не позначитися на соціально-культурному статусі інтелігенції. Намагаючись захопити політичну владу, такі здекласовані елементи стають провідниками усіх незадоволених елементів нації, а коли досягають влади, надають її інституціям охлократичного спрямування.

До того ж, крім згаданої соціальної верстви, вітчизняна історія знала й іншу, набагато небезпечнішу. Йдеться про кочовий елемент. Поєднання останнього та здекласованого інтелігентського (й напівінтелігентського) сприяло, на думку В. Липинського, тому, що “Великоруська Московщина” перетворилася на заполонену власними кочівниками охлократичну державу, що російські більшовики успадкували вікову традицію панування кочівників над хліборобами 1. Не була позбавлена кочового елемента, зокрема через своє географічне становище, і Україна. Чи не тому логічним фіналом того безпрецедентного соціального експерименту, що здійснювався упродовж десятиліть, стало переважання типу світовідношення, яке межує з екоцидом?

Отже, випливає висновок, що практика набуває свого справді людинотворчого змісту лише тоді, коли вона поєднується з культурною розважливістю, духовним самозаглибленням суб'єкта практичної життєдіяльності. І міра такого самозаглиблення тим важливіша, чим більшими стають екстравертно-перетворювальні можливості практики. Адже якщо згадати те, що мовилося раніше про внутрішню суперечливість людської сутності, самореалізація людини передбачає не тільки “приборкання” якихось несприятливих для неї зовнішніх факторів, а й “приборкання” певних власних сутнісних рис. Життя людське є постійним вибором людиною себе самої. “Жити — то постійно вирішувати, чим ми будемо”,— сказав в одній із своїх філософських бесід X. Ортега-і-Гассет. “Чи відчуваєте ви парадокс, прихований у цьому визначенні? Буття, яке полягає не так у тому, що є, як у тому, що буде, отже, в тому, чого ще немає. Адже це визначальний, нескінченний парадокс нашого життя” 2.

Без такого вибору, або ж якщо він нерозважливий, практика може стати не людинотворчою, а людиноруйнівною силою.

1 Липинський Вячеслав. Листи до братів-хліборобів. Нью-Йорк, 1954. С. 143-175.

2 Ортега-ч-Гассет X. Что такое философия? М., 1991. С. 174.

401

Рекомендована література Иванов В. П. Человеческая деятельность, познание, искусство К., 1979 Категории философии и категории культуры К., 1983 Кутирєв В. О. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філос. і соціол. думка 1991. № 7. Реализм мировоззрения и мировоззрение реализма. К., 1992. Табачковський В Г. Світогляд і перебудова К., 1990 Человек и мир человека. К., 1977. Эвристические функции мировоззренческого сознания К., 1991