Сторінка
1
КОРОТКА БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Лоренцо Валла (близько 1407, Рим – 1 серпня 1457, Рим) італійський гуманіст доби Відродження, філолог, філософ, один з засновників методу історико-філологічної критики текстів. Народився в сім’ї римського юриста, який працював при папській курії. Університетської освіти вірогідно не отримав, але вже в юнацькі роки досконало володів латинською мовою, вивчав грецьку, займався риторикою і філологією. Спілкувався з багатьма римськими гуманістами, які працювали при папській курії. В 1429 -1433 роках знаходився в Павії, де викладав спочатку риторику в приватній школі, пізніше (1431-1433) в університеті. Закінчив свій головний твір „Про задоволення” (1431, в другому виданні під назвою „Про задоволення як про істине благо”, 1432), побудований у формі діалогу між епікурейцем, стоїком і християнином. В Павії Валла приступив до створення трактату „Про красу латинської мови”(1444).
В 1435 році Валлу запросив на посаду секретаря неаполітанський король Альфонс Арагонський. Тут він написав філософський трактат „Про свободу волі”. Наступний твір Валли „Діалектичні спростування аристотеликів” датують 1499 роком. В ситуації протистояння Альфонса Арагонського і папи Євгена IV виникли такі антиклерикальні твори Валли, як діалог „Про чернецьку обітницю”, в якому містилась критика самого інституту чернецтва, і твір „Роздуми про справжність так званої грамоти Константина”, який став взірцем історичної критики тексту. Спираючись на дані латинської мови, історії, археології, географії, нумізматики, Валла довів фальшивість документу, який протягом багатьох віків був підставою для притягань пап на світську владу. В 1444 році Валла був притягнений до суду інквізиції, його врятувало заступництво Альфонса Арагонського. В тому ж році він виступив на захист своїх поглядів в „Апології проти наклепників” (1543). На прохання короля Валла написав історичну працю „Про діяння Фердинанда, короля Арагону”.
Повернувшись за папи Миколи V в рим, Валла отримує в 1448 році посаду секретаря курії, а в 1450 році починає викладати риторику в Римському університеті. Він перекладає з грецької твори істориків Фукідіда і Геродота і робить критичне співставлення грецького тексту Нового Завіту з його латинським перекладом („Примітки до Нового Завіту”, 1505).
СВОБОДА ВОЛІ
Як і усі твори Валли „Діалог про свободу волі” датується приблизно. На доволі побічних відомостях його датують проміжком 1438-1442 рр. до цієї дати прихилялись біографи Валли Д.Манчіні, Р.Саббадіні, А.І.Хометовська. Е.Гарен у передмові до своєї антології, яка містить твори Лоренцо Валли, датує діалог 1439 роком. Відтворюється текст твору на основі трьох рукописів XV ст., які зберігаються у Мюнхені, а також друкованих видань – лубенського 1483, та базельських 1540 та 1543 рр.
Твір розпочинається зі звернення до „найкращого і неперевершеного з єпископів” Гарсії Ілеридського. Автор говорить про те, що не треба надавати настільки великого значення філософії. Релігія не потребує її допомоги. Майже всі єресі виникли внаслідок філософських вчень. А церква навіть не може захистити, те що залишилось від великих мужів в спадок. Вони дійшли до такого безглуздя, що вважають що неможливо стати богословом, детально не вивчивши настанов філософії. А „сенатори республіки Христової” знаходять задоволення в слуханні язичних речей, а не церковних, хоча в перед римським сенатом ніхто і ніколи не виступав на іноземній мові. В цьому творі Лоренцо Валла хоче показати, що Боецій по тій причині, що був шанувальником філософії, не так роздумував про свободу волі в своїй п’ятій книзі „УТЕШЕНИЕ”.
Далі він наводить в формі діалогу з Антонієм Глареа, людиною розумною і освіченою, свої доводи про свободу волі. Питання про свободу волі є найбільш важким. Від нього залежить будь-яка людська дія, будь-яке право і несправедливість, будь-яка нагорода і покарання в цьому житті, а також в майбутньому. Не треба переживати, навіть якщо ніколи не знайдеш відповіді на це питання, бо ніхто точно не може відповісти на нього. Найкраще реагувати стримано і терпеливо. „Хто наділений багатством, хто знатністю, хто талантом, хто ораторськими здібностями, а хто всім”. Ні одна людина, яка справедливо оцінює свої здібності, не буде жаліти, що вона немає якоїсь речі, так само що немає крил. Але якщо стримувати потяг душі, відняти в людини відчуття досади, то і зникає спрага до досліджень.
Далі розмова йде про те, чи насправді боже провидіння стоїть на шляху свободи волі , чи правильно писав про це Боецій. Антоній приводить довід: якщо Бог передбачає майбутнє, то нічого крім того, що він передбачив статися не може. Або Бог не передбачає майбутнього, якщо люди наділені волею, або ж він несправедливий, якщо люди її не мають. Антоній говорить, що необхідність бажань і дій виходить з божого провидіння, а значить люди не мають свободи волі. Іуда мав зрадити, бо Бог так передбачив. Майбутнє змінюється, тому не може бути передбачено, особливо речі які є виявленням волі. Він вважає, що Бог може бути менш мудрим, ніж менш добрим, бо перше шкодить людству, а друге ні.
Автор намагається спростувати доводи Антонія. Хоча Бог і передбачає, що зробить людина, нема ніякої необхідності, щоби людина це зробила, тому що вона робить це добровільно. Іуда був спроможний не грішити. Передбачення має силу, коли зберігається свобода волі. Вона заключається в тому, що буде обрана одна з двох можливостей. За допомогою свого світла Бог вгадає і вибере одну. Передбачене людиною не є причиною того що так станеться, так само і передбачене Богом. Бог знає волю людини, краще за неї самої. А якщо він знає волю, значить він знає і дію, яка випливає із волі. Він запевняє, якщо людина почує чи узнає, що сказав бог про те, як вона вчинить, то поспішить чи то зі страху, чи то з любові, вчинити те, що в вигляді передбачення взнав від нього. Правило філософів – все, що можливо, треба припустити, ніби воно є – Валла вважає найбільш абсурдним. Не можна допустити здійснення будь-якої можливості тільки тому що вона може здійснитися.
Завантажити реферат