Сторінка
1

Функції філософії

Філософія відіграє важливу роль у суспільстві, насамперед, в розвитку суспільної свідомості, та і самої людини, її сутнісних сил. Свідченням цього є найважливіші функції філософії.

Функція (від лат. – виконання, звершення) – спосіб діяння якоїсь системи, органу, котрий спрямований на досягнення певного результату. Філософія як форма суспільної свідомості, як система певних знань, законів і принципів, має досить вагомий функціональний потенціал.

Давно помічено, що існує зв’язок, між рівнем розвитку філософії, і навіть її існування, і рівнем розвитку свободи людини, політичної свободи, зокрема. Бо там, де розвинена філософія, розвивається і свобода. Філософія створює сприятливий ґрунт для цього через розвиток духовних підвалин суспільства. Вона впроваджує у суспільну свідомість загальнолюдські цінності – ідеї свободи, невід’ємних прав людини, справедливості, соціальної рівності тощо. Згадаймо Джона Локка, котрий наголошував, що людина від природи має три невід’ємнх права: право на життя, право на свободу і право на приватну власність, набуту чесною працею. Ф. М. Вольтер стверджував: “всі люди народжуються вільними”; Т. Гоббс: “природне право будь-якої людини – це її свобода”. Г. Гегель: “Людина, як така, вільна. Свобода духу складає найголовнішу властивість її природи”. Всю історію людства німецький філософ пов’язував з “прогресом в усвідомленні людиною свободи”. “Приватна власність, - підкреслював Гегель, - є єдиною сутнісною визначеністю особистості”; “Лише у власності (володінні нею) особистість є розум”. М. Бердяєв: “людська свобода – самодостатня цінність. Немає нічого більш важливого, ніж свобода людини. Всі форми суспільного ладу виправдані лише тоді, коли слугують свободі людини, її розвитку”. Ж.-П. Сартр: “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна, або її (людини) немає взагалі.”

Подібні ідеї поділяли і пропагували у свій час Ш. Монтеск’є, К. Гельвецій, Л. Фейєрбах, К. Ясперс, М. Хайдеггер, Х. Ортега-і-Гассет та багато інших. Філософи роками, століттями із покоління в покоління спроваджували ці ідеї в суспільну свідомість, в правову систему, сприяли розвиткові свободи людини. Скажімо так: видатні філософи стояли біля джерел європейської і світової цивілізації, сучасної демократії і тоді, і тепер, в наш час. Їх діяльністю і визначався і визначається вплив філософії на суспільну думку, свідомість людини, її культуру, на формування загальнолюдських цінностей. Філософія набула, таким чином, свою важливу соціально-практичну (предметно-дійову) і виховну функції.

Важливою функцією філософії є її здатність з допомогою свого інструментарію створювати понятійний апарат, проникати в сутність явищ, з’ясовувати об’єктивні, закономірні зв’язки між ними. Тому філософія має теоретико-пізнавальну або логіко-гносеологічну функцію. Вона здійснюється з допомогою багатьох форм і методів таких, як абстрагування, індукція і дедукція, аналіз і синтез, моделювання, ідеалізація, формалізація, судження, поняття, умовивід, ідея, проблема, гіпотеза тощо.

Елітною для філософії є функція загально-методологічна, котра полягає в тому, що її основоположні принципи, закони, понятійний апарат можуть бути використані у будь-яких сферах наукового пізнання як загальні методи дослідження тих чи інших явищ. Чому можуть бути використані у будь-яких сферах наукового пізнання? Тому що ці принципи, закони і т.п. є результатом абстрагування (виділення найбільш загального), що притаманне усім сферам буття і тому вони застосовуються в усіх сферах дійсності.

Візьмемо конкретний приклад. У філософії важливим принципом, що використовується в процесі пізнання є принцип історизму. Що він означає? Він означає не що інше, як розгляд предметів, явищ чи процесів в їх розвитку, змінах, саморусі: як те, чи інше явище виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і чим стало.

У зв’язку з цим принцип історизму ставить перед дослідником ряд імперативних, обов’язкових вимог, а саме: 1) вихідна вимога – це якісна, сутнісна ретроспективність, зворотний аналіз; 2) вимога розгляду передумов виникнення того, чи іншого явища; 3) розгляду явища з точки зору його розвитку як закономірного процесу; 4) виділення в розвитку явища певні етапи (стадії, фази, періоди), з’ясовуючи їх особливості, відмінності; 5) визначення напряму розвитку явища, його характер (який він: прогресивний, регресивний, гармонічний, дисгармонічний, динамічний, статичний і т.п.); 6) розкриття основної тенденції розвитку системи з метою передбачення її майбутнього; 7) вивчення історії понятійного апарату певного явища, чи системи стосовно зміни їх змісту, який вони мали колись, і який мають тепер; 8) застосування до пізнання основних законів і принципів діалектики.

Безумовно, дотримання цих вимог принципу історизму – це нелегке завдання. Але лише на цьому шляху можливе досягнення об’єктивної (неупередженої) істини. Іншого шляху до неї немає. Бо метод, його знання застосування – це річ виключно важлива в процесі пізнання.

“Метод – найперше, найосновніше, - писав відомий російський природодослідник І. П. Павлов. – Від методу, способу дії залежить вся серйозність дослідження: при доброму методі і геніальна людина буде працювати даремно і не отримає цінних, точних даних”. І, нарешті, ще одна функція філософії – світоглядна. Філософія – це цілісний узагальнений погляд на світ, людину, їх відношення, сутність походження, пізнання, а також на його межі, можливості, значення тощо. З’ясовуючи ці проблеми на теоретичному рівні, філософія має фундаментальний світоглядний потенціал.

Філософія, як відомо, належить до гуманітарних наук, які німці доречно називають “Schone Wissenschaften” – дослівно “красивими науками”. Арістотель стосовно філософії висловлювався так: “Філософія найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання істини – першопричин, сутнісного і вічного. Всі інші науки необхідні ., але кращої за неї немає жодної”. Філософія як наука, форма суспільної свідомості і світогляд, має потужний гуманістичний потенціал. Це виявляється в тому, що вона, по-перше, розглядає людину як єдино можливий суб’єкт. Людина включається в предмет філософії в контексті співвідношення “людина-світ”; по-друге, філософія утверджує людину як найвищу цінність світу, творця знання взагалі і філософського, зокрема; по-третє, філософія завдяки своєму логічному арсеналу, своїми формами і методами створення понять, узагальнень, розвиває теоретичне мислення, мову, сутнісні сили людини, її пізнавальні можливості. Не випадково відомий теоретик мовознавства Вільгельм фон Гумбольт вказував на нерозривний зв’язок розвитку нації з розвитком її теоретичного мислення. “Нація тим розвиненіша, - писав він, - чим більше розвинена її мова, теоретичне мислення”; по-четверте, філософія будь-яка, незалежно від її спрямування і сутності – це форма пізнання, пошук істини, спроба проникнути у світ речей, ідей і явищ; по-п’яте, філософія завжди стояла біля джерел ідеології – могутнього фактору впливу на суспільну свідомість, людську діяльність, суспільний прогрес; по-шосте, філософія з’ясовує фундаментальні світоглядні проблеми (“що є що”, “чому”, “як”) і тому має ґрунтовний світоглядний потенціал, є теоретичного основою будь-якого світогляду.