Сторінка
1

Філософія Середньовіччя (V – XV ст.)

На зламі IV ст. нашої ери Римська імперія почала втрачати свою колишню могутність через загострення соціальної напруги і класову боротьбу. Повстання рабів, а також навала варварів призвели до того, що в V столітті Римська імперія остаточно розпадається. Разом з розпадом останньої рухнув рабовласницький лад, на розвалинах якого виникло нове, феодальне суспільство. Відбулася зміна греко-римської культури – феодальною культурою, світоглядною основою якої стало християнство. Все це знайшло відображення і в суспільній свідомості, зокрема у філософії. Остання стає служанкою богослів’я, а філософи стають, як правило, апологетами (захисниками) християнства.

Провідним напрямком в розвитку філософії феодального суспільства було схоластика (від грец. – школа) – тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Це філософське вчення, котре було відірване від життя, від реальних проблем, мало єдину мету – обґрунтування і захист теології, релігійного світогляду. Тому основними проблемами, на які звертали увагу схоласти, були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; бог як абсолютна сила і абсолютна влада; бог як буття, істина і благо тощо. Філософською основою схоластичних вчень були ідеї античної філософії, особливо Платона і Арістотеля про вічність “ідей”, про бога як рушійну силу, “форму усіх форм” і т.п.

Важливе місце в середньовіковій філософії займала боротьба номіналістів і реалістів з приводу природи загальних понять, так званих универсалій. Реалісти (Ансельм Кентерберійський, Іоанн Скот), у відповідності з вченням Платона, вважали, що реально існують лише загальні поняття, які є вічними. Вони існують до речей, до природи; нібито, поняття “будинок взагалі”, “людина взагалі” і т.п. існують до появи конкретного будинку, людини тощо. Номіналісти (Іоанн Росцелін, Пьер Абеляр, Вільям Оккам) дотримувалися інших поглядів. Вони стверджували, що реально існують лише окремі речі, котрі передують поняттям про них. Поняття є лише іменами, назвами речей (лат nomina – назва, ім’я). поняття утворюються в процесі пізнання окремих речей і окремо від них не існують.

За цією здавалось би абстрактною суперечкою таїлася суттєва філософська проблема, а саме, що чому передує: об’єктивно існуючі речі поняттям про них, чи, навпаки, поняття, котрі є продуктами мислення, передують самим речам; наше пізнання йде від речі до поняття, чи від поняття до речі. Слід відзначити, що тут, в зародку, вже містилися елементи емпіризму і раціоналізму, матеріалізму і ідеалізму, котрі отримали свій розвиток пізніше.

Найбільш відомим представником середньовікової схоластики був італійський філософ і богослов Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.). Основна ідея усіх його багаточисельних філософських праць, виданих згодом у 18 томах, – це підпорядкування філософії релігії, знання – вірі, істини – божественному одкровенню. Він відомий в церковному середовищі як теоретик богослів’я, котрий обґрунтував п’ять способів доведення буття бога (про це мова буде йти далі в розділі, присвяченому з’ясуванню сутності неотомістської філософії).

Фома Аквінський, як і філософи-схоласти в цілому, геоцентричну систему Птоломея, згідно з якою нерухомим центром всесвіту є земля, а всі інші планети – Сонце, місяць, зірки – обертаються навколо неї, прирівнювали до релігійного догмату, який приймався без доведення. Нові тенденції у схоластичній філософії Середньовіччя, відмінні від вчення Ф.Аквінського, були представлені у творчості Роджера Бекона (біля 1214 – 1294 рр.) і Дунса Скота (1265 – 1308 рр.). По-перше, вони піддали сумніву схоластичні методи з’ясування проблеми універсалій, пропонуючи взамін їх пустоти і формалізму, дослідні методи, котрі “доходять до пізнання причин явищ”. По-друге, на противагу правовірним схоластикам і Ф.Аквінському, вони звертали увагу на проблеми природознавства. По-третє, вони прагнули розірвати зв’язок між філософією і теологією, до певної міри вивільнити філософію від гніту церкви.

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин.

На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн.

Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії? Коротко, ці риси можна звести до наступних: 1. Засилля в усіх сферах життя релігії; 2. Схоластика як спосіб філософствування; 3. Теоцентризм; 4. Геоцентризм; 5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії; 6. Слабкі паростки матеріалізму.