Сторінка
7

Концептуальні засади вчення про бюджет

Щоб дійти від окремих теоретичних положень до визнання об'єктивного зв'язку між соціально-політичною організацією суспільства та бюджетом як необхідного практичного критерію бюджетного будівництва й управління, потрібно було кілька століть еволюції фінансового знання. Схоже, висновки фіскальної соціології випереджали свій час, спадкоємність ідей не була безперервною. Забуті концепції відроджувалися зі зміною соціальних умов. На це звернув увагу і вперше виявив циклічність в історії бюджетних ідей відомий німецький фінансист Фріц Неймарк.

Заслуга соціологічного погляду на бюджет у посиленій увазі до людського чинника бюджетних процесів, у тому суб'єктивно-індивідуалістичному аспекті аналізу, який можна назвати бюджетним антропологізмом. Якщо погодитися, що головними дійовими особами бюджетного процесу є індивідуальності — розсудливий виборець, він же і носій податків, менеджер фірми, для якого сплата корпораційного податку — частина стратегії бізнесу, а також урядовий бюрократ як збирач, розпорядник і контролер, то антропоцентризм бюджетного знання не здається вже таким безпідставним. Отже, підхід з цього боку до з'ясування природи бюджету, його місця і ролі в економічному розвитку підтверджує, що він — продукт демократії, у межах якої людина трактується як егоїстична й водночас раціональна істота, котра максимізує свої вигоди в умовах соціально-економічних обмежень. Егоїстичні інтереси лише стримуються, гуманізуються обережними (щодо багатства) способами організованого державою перерозподілу доходів через бюджет.

Застосування суб'єктивно-індивідуалістичної моделі пізнання методологічних підходів фіскальної соціології пішло на користь фінансовій науці, відкрило нову фазу її розвитку. Завдяки поняттям суспільних потреб і державних благ фінансова теорія від майже виключної уваги до оподаткування повернулась до проблем державних видатків. Тим самим органічна єдність податків з видатками в державному бюджеті знайшла теоретичне висвітлення з позицій ринкової методології в суб'єктивній системі цінностей. Як результат, філософський ідеалізм і економічний суб'єктивізм дали можливість розпізнати живих людей з їхніми індивідуальними інтересами, потребами, уподобаннями там, де деякі інші системи поглядів оперували абстрактними категоріями, бачили лише знеособлені «виробничі відносини» між цілими соціальними класами.

Виявляється: без класового аналізу відносин, а точніше, передбачаючи, що більшість людей мають або можуть мати власність, оперуючи мотивами економічної й політичної поведінки соціальних угруповань, політичних партій та окремих індивідів, цілком реально й можливо одержати змістовні наукові висновки щодо суспільного призначення функціонування державного бюджету.

Для організації управління бюджетом, здійснення ефективного бюджетного менеджменту, розроблення й упровадження сучасних його технологій необхідні відповідні політичні інститути й управлінські структури. В основу формування суспільно-політичних інститутів буржуазна демократія поклала свободу політичного вибору та вільну економічну поведінку, керовану раціональними власницькими інстинктами. Усі політичні й економічні сили через парламентські механізми законотворчості домагаються фіксації своїх інтересів у бюджеті.

Серед джерел теорії суспільного вибору треба зазначити філософію екзистенціалізму, яка розуміє свободи та права людини як внутрішню індивідуальну свободу волі й думки, рішень та вибору. Ці вияви особистості набувають суспільного визнання через демократичну участь у соціально-політичних подіях.

У демократичному суспільстві бюджет і бюджетна політика формуються як результат складного процесу взаємодії інтересів і пристрастей економічного, соціального, політичного і культурного характеру. До того ж бюджет обслуговує не тільки поточні потреби. Він передбачає бажані та перспективні цілі й забезпечує їх реалізацію. Раціональність бюджету — не в слідуванні догмам, а в сприянні довгостроковому розвиткові та процвітанню. Перебороти прагнення задовольняти насамперед видимі, безпосередні інтереси — не просте завдання. Минуло чимало часу, перш ніж західні демократії в державних масштабах виробили механізм добору достатньо відповідальних політиків та чиновників, здатних відстоювати й забезпечувати як сьогоднішні, так і віддалені національні інтереси.

Отже, у завершеному вигляді концепція демократичного механізму, що об'єднує в одне ціле функціонування інститутів державної влади, процеси виборів та голосування, мотивацію поведінки виборців, партійні програми, політику урядової бюрократії, і дістала на Заході назву теорії суспільного вибору. Проблема суспільного вибору у сфері бюджету існує лише в контексті демократії й особистої свободи. З нормативної позиції належного суспільний вибір спирається на передумову, що суспільству необхідно мати сукупність цінностей чи забезпечуваних владою колективних благ, без яких воно не є суспільством. Користування ними має наближатися до певного ідеалу — оптимуму Парето, про що вже згадувалося вище.

На практиці це означає, що істинне поліпшення суспільних умов, у тому числі породжуваних процесами перерозподілу через бюджет, можливе лише тоді, коли той чи інший захід здатний підвищити загальний добробут усіх людей без винятку або якоїсь однієї соціальної групи (груп), не змінивши добробут інших. Західна наукова свідомість сприймає оптимум суспільної ефективності за Парето як вираз здорового глузду, що в демократичному процесі може завоювати більшість голосів виборців. Оптимальність за Парето — нормативний ідеал («те, що має бути») економічного (фінансового) вибору в межах демократичної політичної системи. Поряд з цим існує позитивний («те, що є»), прагматичний підхід, погляд на вибір як на процес вияву індивідуальних схильностей. Бо саме їх сукупність формує цінності, загальновизнані суспільством.

Практично прийняття рішень відбувається в парламентах у процесі конкурентних змагань за владу і право управляти суспільством. Отже, залежність між суспільно-політичним устроєм і характером, внутрішньою природою, діалектикою бюджету, безперечно, існує. В умовах буржуазної демократії, де правова держава виступає на ринку як активний виробник і споживач, кредитор, боржник та інвестор, бюджет виконує функцію найбільш пріоритетного і домінуючого каналу перерозподілу частини вартості національного продукту між урядом і народом як виборцем, платником податків і отримувачем соціальної допомоги.