Сторінка
1

Суверенні та субверенні кредитні рейтинги в оцінці ризиків фінансування позичальників

Фінансові ризики, які супроводжують операції запозичення суб’єктів господарювання на макро- та мікрорівнях, досить проблематично піддаються статистичній формалізації з використанням кількісних оцінок. Одночасно така оцінка є необхідною для врахування ризику як одного з чинників визначення дохідності боргових інструментів. У міжнародній і, віднедавна, у вітчизняній практиці зазначена проблема вирішується з допомогою вико­ристання кредитних рейтингів.

Під кредитним рейтингом ми розуміємо оцінку ймовірності невиконання (або несвоє­час­ного виконання) позичальником власних зобов’язань у межах емітованих боргових цінних паперів і за кредитними угодами. Термінологічні уточнення „суверенний рейтинг” та „субсуверенний рейтинг” означають оцінку кредитоспроможності позичальника відпо­відно на макрорівні (держава) та мікрорівні (корпоративні та муніципальні позичаль­ники).

Ця публікація присвячена характеристиці кредитних рейтингів як індикаторів ризику фінансування щодо суверенних і субсуверенних позичальників з аналізом практики залу­чення фінансових ресурсів резидентами України на зовнішніх ринках. У цьому полягає мета статті.

Слід сказати, що проблематика вивчення відповідності наявного рівня рейтингу з резуль­та­тами економічного розвитку держави і суб’єктів господарювання, можливо, є одним з тих питань, де дослідницький інтерес не зменшується, а постійно підтримується необхідністю проведення моніторингу подій у відповідній сфері.

Світова практика передбачає використання кредитних рейтингів, що встановлюються спеціалізованими рейтинговими агентствами, як інформативних індикаторів безпечності боргового фінансування (позиція кредитора) одночасно зі спорідненою оцінкою кредито­спроможності позичальника (позиція дебітора). Кредитний рейтинг відіграє роль лакмусо­вого папірця при визначенні ступеня довіри до економічного контрагента-позичальника. Слід зазначити, що рейтингові оцінки є корисними, в першу чергу, обопільно для обох сторін – кредиторів та позичальників. Перші з них оцінюють ризики як екзогенне ринкове середовище, а другі підтверджують чи спростовують власну кредитоспроможність. Також користувачами рейтингових послуг є широке коло інших потенційних учасників ринку, у т. ч. і аналітично-дослідницького спрямування.

Загальнодоступна інформація щодо кредитних ризиків, надана через оприлюднення кредитного рейтингу, знижує витрати постачальників капіталу на дослідження системних та індивідуальних ринкових ризиків. Наявність кредитного рейтингу підтримує інтерес потенційних і дійсних кредиторів до емітентів та їх зобов’язань. Для позичальників загалом більш вигідний низький рейтинг, ніж його відсутність. Хоча отримання рейтингу формально не є обов’язковою умовою виходу на міжнародні боргові ринки, але, за оцінками аналітиків швейцарського Банку міжнародних порівнянь, розвиток вторинного ринку цінних паперів емітентів без їх рейтингової оцінки практично неможливий [1].

Тому фінансові ринки передбачають наявність кредитних рейтингів і рейтингових агентств як важливої складової їх сервісної інфраструктури. Найбільш авторитетними рейтинговими агентствами визнані Moody‘s Іnvestors Service, Standard & Poor‘s, Fitch IBCA. Економічна історія засвідчує, що агентство Moody’s функціонує з 1900 р., коли американський економіст Дж. Муді створив перше рейтингове бюро. Агентство S&P розвивалося на базі видавництва Poor’s Р.С., яке у 1916 р. почало публікувати власні кредитні оцінки. Становлення „Fitch IBCA” в сучасному вигляді відліковується з 1997 р., коли дві розрізнені до того часу компанії – американська „Fitch Investor’s Service” і англійсь­ка „International Bank Credit Analysis” об’єднали свої активи й інтереси в кон­суль­тативному бізнесі. Згодом, у жовтні 2000 р., відбулось поглинання агентством Fitch IBCA досить великого рейтингового агентства „Thomson Bank Watch”, яке спеціалізу­валося на присвоєнні кредитних рейтингів банківським установам.

У табл. 1 і 2 міститься інформація щодо градації довго- і короткотермінових рейтингів суверенних і субсуверенних позичальників і боргових фінансових інструментів за стан­дар­тами Moody‘s, S&P і Fitch-IBCA. Короткострокові рейтинги оцінюють надійність запо­зичень з терміном їх погашення до одного року, а довготермінові – понад рік.

В основі градації рейтингових оцінок покладено поєднання визначених букв, цифр і символів. Так, знаки „+”, „–” та цифри „1, 2, 3” дозволяють більш точно деталізувати ас­пек­ти рейтингових оцінок (їх проміжкові тренди підвищення чи зниження). Усі зазначені агентства оприлюднюють і прогнозні передбачення (тенденції) зміни наявного рейтингу, фіксуючи рейтинговий прогноз як один з трьох таких варіантів: „позитивний”, „стабільний”, „негативний”. Агентство S&P за необхідності доповнює рейтингову характерис­тику символом r, що засвідчує присутність некредитних ризиків, які впливають на плато­спроможність емітента, а також символом R, який означає особливий режим фінансового стану позичальника під час визначення індивідуальних процедур погашення зобов’язань.

Таблиця 1

Довготермінові рейтингові категорії

Джерела: www.moodys.com; www.fitchibca.com; www.standardandpoors.com

Таблиця 2

Короткотермінові рейтингові категорії

Джерела: www.moodys.com; www.fitchibca.com; www.standardandpoors.com

Запозичення з рейтинговою класифікацією в перших чотирьох групах довго- і корот­ко­строкових рейтингів (ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, A1+, F1+, A1, F1, A3, F3, B, що відображають стандарти S&P, FITCH) та Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, Prime 1, Prime 2, Prime 3, Not Prime (стандарти „Moody’s”) у світовій практиці належать до інвестиційного класу – „investment-grade”, а всі інші характеризуються як спекулятивні – „junк-grade”. Переміщення емітента вниз по рейтинговій стратифікації одночасно свідчить про зростан­ня ризику банкрутства і дефолту, звісно при цьому зростає і вартість запозичень. На противагу, підвищення кредитного рейтингу дозволяє більш оптимістично прогнозувати платоспроможність позичальників. За результатами оцінки, на договірній основі визна­чаєть­ся конкретна відсоткова ставка як плата за користування кредитними ресурсами (наприклад, для країн, що розвиваються, прийнятним вважається діапазон від 6 до 11 % річних) [2].

Як задзначалось вище, кредитні рейтинги присвоюються для оцінки платоспро­мож­ності дебіторів та ризику боргових інструментів і тому логічно буде підкреслити, що основною метою рейтингування є прогноз саме надійності запозичення, а не прибутко­вос­ті. Незважаючи на те, що рейтингова оцінка не містить безпосередньої вказівки на той чи інший рівень ймовірності відмови емітента від виконання свої зобов’язань, зустрі­чаються аналітичні дані, що такий взаємозв’язок існує. Так, за даними агентств Fitch IBCA і частково Moody’s, відмови платежів за корпоративними зобов’язаннями категорії ААА складали 0,01 % протягом року, ВВВ – 0,35 %, а категорії В – 3,0 % за рік [3].