Сторінка
1

Фінансування освіти в контексті реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України

Головними чинниками перетворень, які формуватимуть нову парадигму економічного зростання, що домінуватиме на початку ХХІ ст., є „нове знання” і „людський капітал” як найважливіший ресурс для отримання цього знання та його перетворення в нові види продукції чи послуги для задоволення споживчого попиту.

У стратегічній площині це висуває проблему перегляду традиційних і не завжди продуктивних підходів до побудови моделі інноваційного розвитку та її ресурсного за­без­печення. У цьому контексті постає ряд завдань, насамперед, методологічного харак­теру. Існуючі сьогодні теоретичні конструкції не враховують викликів об’єктивної реальності, що в новій якості здійснює вплив на зміни в пізнанні та реалізації інно­ва­цій­ного шляху розвитку. Так, абсолютно очевидно, що в сучасних мовах не можна нехтувати не тільки процесом технологічних змін, але й процесом пізнання світу, що досягається через відповідний освітянський рівень. Тільки їх взаємозв’язок обумовлює і соціальний, і економічний прогрес.

Сьогодні, коли йдеться про реалізацію інноваційного розвитку, мається на увазі забез­печення таких його елементів, як наука, техніка, виробництво. У той же час матеріальне благополуччя держави забезпечується не просто науковими дослідженнями, інноваціями, високими технологіями, але й належним освітянським рівнем населення. Тому в практичній площині на перший план стає проблема розробки конкретних механізмів, адекватних складності та багатогранності змісту інноваційного розвитку, істотного оновлення функціонального змісту традиційних заходів та інструментів державного управління.

Розбудовчі процеси, започатковані в освіті, сприяли інтенсивній трансформації в цій галузі через зміни:

– у механізмах попиту (кількісні зміни стосовно молоді, яка прагне здобути вищу осві­ту, інших категорій населення, які бажають перекваліфікуватися);

– у механізмах пропозиції (зростання кількості закладів освіти, зокрема приватних, від­критість кордонів);

– у механізмах конкуренції (через збільшення пропозиції послуг);

– у формах власності (плюралізм);

– у формах управління (децентралізація);

– у формах організації (перехід на ступінчату систему освіти);

– у механізмах фінансування (більш диверсифікованими стають джерела фінансування, можливість надання платних послуг);

– у законодавчому забезпеченні (затверджуються нові освітні закони, введення дер­жав­них стандартів освіти, процедур ліцензування, атестації, акредитації).

Однак необхідно зазначити, що здійснені зміни стали причиною багатьох деструкцій в освіті. До них слід віднести такі:

– втрата монополії держави на певні ланки функціонування цієї галузі призвела до деструкції стабільності системи освіти;

– недостатність і нестабільність фінансування, перекладення його на місцеві бюджети з вкрай незадовільним станом їх дохідної частини;

– зруйновано ряд механізмів, які у минулому забезпечували відносно стійкий стан га­лу­­зі (система матеріально-технічного забезпечення, шефська допомога з боку під­приємств);

– зниження ефективності відтворення кадрів як для практики (через прихід неспеціа­лістів та недостатню кваліфікацію спеціалістів у приватних закладах), так і для академіч­них видів діяльності (через прямий відтік кадрів і пониження інтенсивності фундамен­таль­них досліджень);

– нерівноправність в одержанні освіти;

– недостатність гарантій якості освіти;

– часткове зникнення індустрії, що обслуговує потреби освіти;

– асиметрія у структурі підготовки спеціалістів з погляду забезпечення довгостроко­вого зростання;

– розрив між кількістю та якістю освітянських послуг;

– погіршення матеріальних умов працівників освіти, падіння соціального престижу професії педагога зумовили відтік кваліфікованих педагогів в інші сфери;

– перехід системи фінансування від переважно бюджетної до переважно госпроз­рахункової.

Неважко помітити, що багато з проблем, що існують в освітянській галузі, значною мірою містяться у сфері її фінансового забезпечення. Тому постає завдання дослідити ситуацію, що склалася навколо бюджетних видатків її функціонування.

Надання освітянських послуг в Україні є рентабельним видом економічної діяльності (ВЕД). За даними офіційної державної статистики, у 2002 році рентабельність освіти ста­но­­вила 15,8 %. Як видно з табл. 1, матеріальні витрати у структурі витрат, що здій­снюються при наданні освітянських послуг, займають у середньому 20,4 %. Порівняно з іншими видами економічної діяльності в Україні – це найнижчий показник питомої ваги матеріальних витрат у структурі собівартості виробленої продукції і, зокрема, у сфері послуг. Наприклад, матеріальні витрати у сфері охорони здоров’я та соціальної допомоги становлять у середньому за аналогічний період 43,2 % усіх витрат, у сфері колективних, громадських та особистих послуг – відповідно 27,8 %. Низький рівень частки матеріаль­них витрат в освіті порівняно з іншими ВЕД пояснюється специфікою діяльності.

Таблиця 1

Структура витрат освітянських послуг в Україні*

* За даними Послання Президента України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”. Офіційне Інтернет-представництво Президента України. http://www.president.gov.ua/

Процес отримання знань, навичок, досвіду ніколи не був мате­ріалоємним. Водночас стрімке поширення таких видів освітянських послуг, як дистанційне навчання, електронні бібліотеки, обмін студентами, перепідготовка, збільшують матеріалоємність навчального процесу, тому динаміку падіння питомої ваги матеріальних витрат з 24,2 % у 2000 р. до 18,6 % у 2002 (тобто майже на 25 %) не можна вважати позитивною тенденцією.

На це вказують і результати досліджень спеціалістів Світового банку стосовно впливу різних складових ресурсного забезпечення освітянського процесу на його кінцеві резуль­тати. Так, доведено, що витрати на забезпечення освітянських установ підручниками, методичними матеріалами, обладнанням та ін. здійснюють позитивний вплив на якість підготовки від 10 до 100 разів сильніше, ніж приріст заробітної плати викладачів. Не менш важливим є й те, щоб, по-перше, підтримка матеріальної бази навчальних закладів із коштів бюджету здійснювалася сучасними засобами, а не застарілими, як це найчастіше відбувається, та, по-друге, підтримувалася підготовка спеціалістів тих спеціальностей, які продиктовані потребами інноваційної економіки та ринковим попитом.