Сторінка
9
Завдяки піонерним роботам лауреатів Нобелівської премії Джеймса Юкенена і Поля Самуельсона (1915 р. н.; СІНА), а також концептуальній розробці цієї проблематики Лейфом Йохан-сеном (Швеція), Річардом Масгрейвом (США), Аланом Пікоком (Англія), Джоном Хедом (США), німецькими економістами — Гюнтером Шмольдерсом, Ріхардом Вагнером, Гансом Ректенва-льдом, Вальтером Помераном, Куртом Хойзером та іншими ідея суспільного блага набула домінуючого значення для теорії державних фінансів у цілому і бюджету зокрема. Вона посіла в ній місце, порівнянне з роллю геліоцентричної системи Коперніка (1473—1543) в астрономії. Як категорія гуманістичного мислення, етична програма і матеріальна умова соціального буття, суспільне благо в поєднанні з поняттями грошей та ринку стало первісним логічним засновком, вихідною позицією теоретичного пояснення економічної природи бюджету. Прихильники цієї теорії вважають бюджет домінантою публічної, або фіскальної, економіки, її продуктивність вони пропонують вимірювати обсягом і якістю суспільних благ.
Американський економіст Р. Масгрейв доповнив модель суспільного товару так званим процесом прийняття рішень і ув'язав її з податковою системою. На його думку, механізм голосування під час прийняття рішень у парламенті з бюджетних питань необхідний не тільки для виявлення мотивації дій споживачів суспільних товарів, а й для введення на цій основі податків. Він вважає, що функціонування бюджетного механізму (за допомогою податків і видатків) необхідне для того, щоб виділити певні ресурси для фінансування суспільних потреб і покласти вартість цих послуг на індивідуальних осіб, які хочуть, щоб їх потреби були задоволені. Саме тому, підкреслює Р. Масгрейв, забезпечення суспільними товарами повинно здійснюватися через бюджет.
Ця ідея не є зовсім новою, її розвивали представники стокгольмської школи неокласичного напряму фінансової думки Швеції — К. Вікселль і Е. Ліндаль (1891—1960). їх бюджетні й особливо податкові концепції побудовані на теорії добробуту. К. Вікселль пов'язав податки з організацією податкового менеджменту, і передусім з процесом парламентського розгляду, обговорення і затвердження податків. Він випередив своїх сучасників щонайменше на півстоліття. Американський економіст Дж. Б'ю-кенен вважає його батьком сучасної теорії фінансів. К. Вікселль пропонував здійснення реформ через удосконалення буржуазної парламентської системи. Він стверджував, що їх кінцевою метою є рівність перед законами, у тому числі бюджетними і податковими, всіх (незалежно від посад і багатства), досягнення економічного і соціального добробуту, зокрема шляхом розподілу державних послуг.
Слід зазначити, що К. Вікселль розвивав свої теоретичні ідеї в перехідну епоху від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного. Він захищав насамперед представників дрібного і середнього бізнесу (немонополістичної буржуазії). Перенесення положень і категорій теорії К. Вікселля в сучасну епоху створює пріоритетні умови для представників великого бізнесу (монополій). За Р. Масгрейвом, у суспільних товарах, спектр яких вельми широкий (від військової продукції до освіти), однаково зацікавлені всі члени суспільства. Звідси не дуже аргументований і зовсім непереконливий, сумнівний висновок — американські платники податків самі, добровільно накладають на себе податковий тягар.
Відомий американський економіст Дж. Б'юкенен виділяє й аналізує нормативний і позитивний напрями в теорії суспільного товару. На його думку, вони тісно пов'язані між собою, взаємно переплітаються. Але особливу увагу він звертає на позитивний метод дослідження. Об'єктом аналізу в нормативній теорії, як вважає Дж. Б'юкенен, є критерій можливого розподілу бюджетних ресурсів, заснований на припущенні введення різних ефективних норм. Значна частина ортодоксальної бюджетної теорії за своєю сутністю є нормативною. Вона розрахована на те, щоб дати уряду рекомендації з питань вибору найкращого варіанта бюджетної політики, досягнення ефективного розподілу фінансових ресурсів. Об'єктом аналізу позитивної бюджетної теорії є результати процесу прийняття рішень у сфері бюджету.
Відповідно до позитивного методу дослідження наукові ідеї розробляються для того, щоб попередити можливі результати негативних дій уряду; саме тому цьому методу Дж. Б'кженен приділяє особливу увагу. Він зазначає, що нормативний теоретик, зафіксувавши необхідні ефективні умови, припускає, що уряд (тобто колектив) прийме його пропозиції або врахує їх під час вибору бюджетної політики. Позитивний теоретик не може прийняти таку ідею, оскільки для нього колектив не існує окремо від індивідуальної особистості. Колективні дії, стверджує Дж. Б'ю-кенен, повинні бути добре зрозумілі та обгрунтовані шляхом аналізу індивідуальної поведінки. Він виділяє в позитивній теорії бюджету дві частини. Перша стосується логічного розвитку індивідуального вибору суспільних товарів, друга пов'язана з аналізом реально існуючого фінансового світу, з необхідністю емпіричного доведення правильності вихідних положень стосовно розподілу грошових ресурсів між державою і приватним сектором економіки.
Звернення до особистості, повага її інтересів у виборі суспільного товару — безперечно, великий позитив концепції Дж. Б'ю-кенена. Розвиток ідеї перевірки теорії практикою значно підвищує прагматичну значимість положень її автора. Водночас він не дає відповіді на питання, як задовольнити інтереси окремої людини, малих і великих груп населення, не обмежуючи інтересів інших.
У цілому науковий підхід до виділення в бюджетній теорії двох методів (напрямів) дослідження заслуговує на увагу. В українській фінансовій науці можливо й бажано було б використати ідеї позитивного методу дослідження західних економістів, методи кількісного фінансового аналізу суспільних і приватних товарів для визначення критеріїв і рівнів розподілу (перерозподілу) частини вартості національного продукту між державою, підприємствами й окремими членами суспільства.
Велике значення для подальшого розвитку теорії бюджету, особливо позицій бюджетного менеджменту, мають розробки лауреатів Нобелівської премії нової хвилі в галузі економіки (2001—2002 рр.) професорів Джозефа Стігліца — Колумбійський університет, Джорджа Акерлофа — Каліфорнійський університет у Берклі, Майкла Спенса — Стенфордський університет (2001 р.), а також професорів Даніеля Канемана — Прінстонський університет і Вернена Сміта — університет Джорджа Мейсона у Вірджинії (2002 р.). В їхніх працях не йде мова про бюджет і бюджетний менеджмент, але всі їхні висновки, як фундаментальні положення економічної науки, прямо стосуються цієї сфери державної діяльності, становлять теоретичне і практичне підґрунтя багатьох її актуальних питань.
Завантажити реферат