Сторінка
4

Концептуальні засади вчення про бюджет

Суб'єктивне світосприймання на індивідуальному рівні має незаперечне суспільне значення. І було б досить дивним, якби в умовах економічної і особистої свободи члени громадянського суспільства оплачували державну діяльність, зміст якої не відповідає їхнім особистим інтересам, суперечить їхнім переконанням. Можна уявити, що індивідуум, звиклий до вільного й еквівалентного вартісного обміну на ринку, має зважити переваги держави і вирішити, якою мірою він згоден її фінансувати. Італійський фі-нансист-теоретик Маффео Пантелеоні (1857—1924) визначав прийняття рішень стосовно бюджету на парламентському рівні як процес, під час якого депутати, оцінивши суб'єктивні корисності всіх можливих варіантів бюджетних асигнувань, мають схвалити або відхилити їх.

Економічний суб'єктивізм фінансової практики підтверджується і тим спостереженням, що, скажімо, закон про бюджет у кінцевому підсумку приймається не з якихось міркувань вищої логіки, доводів теорії чи ідеалів справедливості. За афористичним виразом відомого англійського державного діяча Бенджаміна Ді-зраелі (1804—1881), «країна управляється не логікою, а парламентом». В умовах демократії у процедурах прийняття рішень здебільшого беруть участь матеріально зацікавлені й політичне орієнтовані непрофесіонали — виборці та парламентарі, які передусім керуються індивідуальними уявленнями, пристрастями, інтересами. Науковій і адміністративно-професійній еліті інколи залишається лише оцінити прийняті рішення з погляду певних науково-теоретичних принципів та прагматичної доцільності.

Так, з часів Адама Сміта (1723—1790) економічна наука оперує ідеалом мінімальної держави, в якій досягається бюджетна рівновага за максимально обмеженої величини бюджету. Колись прагнення до бюджетної економії було реакцією на марнотратство феодальної епохи. Проте буржуазним демократіям так і не вдалося повністю відмовитись ні від бюджетних дефіцитів, ні від державного боргу, не в останню чергу через демократично-представницький характер політичного ладу. Демократія значною мірою залежить від суб'єктивної мотивації осіб, які приймають рішення. Народні представники в парламентах з огляду на перспективи власного обрання чи переобрання нерідко покладаються на популярні й популістські, а не на науково обгрунтовані рішення.

Отже, бюджет перебуває у сфері тих суспільних реалій, які досить помітно залежать від суб'єктивного психологізму, особистіс-ної поведінки людей як громадян-виборців, споживачів і осіб, які приймають відповідні фінансові рішення. Саме це мав на увазі британський філософ Карл Поппер (1902—1994), коли зауважив, що одного формального права участі в прийнятті рішень (а бюджетний процес і є однією з форм демократії в дії) достатньо, щоб поставити економічну владу під контроль влади політичної, унеможлививши всупереч твердженням марксизму домінування багатства над демократією1. Саме людину, її свідомість та внутрішні імпульси поведінки в економіці й політиці ставлять у центр уваги школи ідеалістичної філософії та економічного суб'єктивізму.

За характером і способом теоретичного мислення, напрямом пізнавальних зусиль та методологічних підходів до вивчення явищ фінансове знання буває позитивним і нормативним.

Позитивна форма фінансового знання зосереджується на вивченні взаємозалежності між фінансово-економічними явищами як змінними величинами, прямих і зворотних зв'язків між ними. Позитивне мислення відповідає логічній формулі: «якщо ., то». Для позитивного пізнання питання «що» і «як» важливіші, ніж питання «чому». Науковий аналіз за позитивної методології претендує на об'єктивність. Описовий за своїм характером, він не передбачає ціннісних припущень, етичних оцінок явищ у критеріях добра і зла, не ставить певної мети дослідження. Позитивний підхід у фінансовій науці так само не впливає на досліджувані явища, як, скажімо, хід фізичних процесів не залежить від зусиль дослідника. Позитивізм у науці нічого не засуджує і нічого не прославляє. Він спостерігає і вивчає, а не домислює, бажає, вказує.

Наприклад, позитивний аналіз бюджетної програми продовольчого субсидування малозабезпечених цікавиться лише впливом субсидії на рівень цін на продукти споживання, а також кількісними параметрами забезпечення малоімущих. Фактичний стан після введення субсидії порівнюється з попередніми розрахунками, і на цьому аналіз припиняється. Чи рівнозначна субсидія соціальному утриманству, чи є вона гуманною ознакою соціальної солідарності із знедоленими, що заохочує неробство, — ці питання не цікавлять представників позитивного напряму.

На противагу позитивному нормативне дослідження переорієнтоване від дійсного на те, що має бути чи могло б бути. Нормативний метод близький до доктрини прагматизму, згідно з якою найсуттєвіша риса науки полягає не в накопиченні знань про минулі факти, а в передбаченні майбутнього. Нормативна наука зосереджується на рекомендаціях, пропонованих з метою удосконалювання, зміни на краще чи в бажаному напрямі існуючого стану справ. У своїй нормативній подобі наука найтісніше зближується з політикою.

Девізом нормативного напряму науки можна поставити слова: «Знати, щоб передбачувати і поліпшувати». Як правило, нормативні зміни досягаються шляхом вибору альтернативних способів здійснення суспільної мети, керуючись певними етичними критеріями. Фактично представники нормативного напряму фінансової науки ставлять себе в залежність від наперед визначених ідеалів. За умов боротьби різних політичних сил і соціально-економічних інтересів навколо бюджетних пріоритетів нормативне бачення проблем бюджету веде до структурних змін, переорієнтації здійснюваної політики, модифікації законів, кодексів та інструкцій, методів бюджетного менеджменту.

Окремі вчені безкомпромісно притримуються того чи іншого методу. Так, німецький теоретик фінансової науки Адольф Ваг-нер був прихильником позитивного методу. «Істина, — писав він, — не любить розпоряджень, а хоче, щоб її пізнавали такою, якою вона є. Хто ж вимагає від неї, щоб вона з'являлась до нього в тій чи іншій формі, — тому вона зовсім недоступна»2. З сучасних економістів переконаним прихильником позитивного методу є видатний представник економічного лібералізму Мілтон Фрід-мен (1912р. н.). За Фрідменом, сутність розвитку науки полягає в перевірці теоретичних гіпотез, котрі в зіткненні з практикою або підтверджуються, або спростовуються. Таких же підходів дотримується і відомий американський економіст Дж. Б'юкенен.

Позитивне означає існуюче, реальне, нормативне — бажане, гадане, задане. Проте, існуючи окремо в типології науково-пізнавальних підходів, позитивну і нормативну методологію важко роз'єднати в реальній дослідницькій практиці. Та й не треба цього робити. У процесі вивчення й аналізу явищ у сфері бюджету в їх взаємозалежності та причинно-наслідкових зв'язках однаково корисні і позитивний, і нормативний методи. Сама тільки нормативна теорія не може запропонувати ефективних рекомендацій з метою досягнення певних результатів, якщо не має у своєму розпорядженні основоположних даних і фактів, добутих позитивним знанням.