Сторінка
7

Бюджетний федералізм

Дані таблиці свідчать про те, що в різних, навіть федеральних, державах існують значні відмінності у розподілі завдань, повноважень між рівнями влади та у відповідному їх фінансуванні. Істотні відмінності спостерігаються у розподілі відповідальності у сферах освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення. На відміну від соціального забезпечення й охорони здоров'я сфера освіти в зазначених країнах організована більш децентралізовано. Як правило, відповідальність за загальну освіту та загальну медичну допомогу несуть комуни і землі. А вища освіта значною мірою підпадає під центральне регулювання.

Головною і фундаментальною ознакою бюджетних (фіскальних) взаємовідносин у ФРН є незалежність і автономність різних рівнів влади у сфері бюджету. В основу цього покладено поділ повноважень центральної влади й інших суб'єктів федерації та відповідний розподіл фінансових джерел для їх здійснення.

Таблиця 68

Частка різних рівнів влади в доходах і видатках окремих країн, %

Як свідчать дані табл. 68, у провідних країнах ОЕСР частка федерального рівня в загальних бюджетних видатках становить понад 50 %, а в доходах — біля 70 %. Німеччина за цими показниками посідає «золоту середину». Якщо аналізувати структурні зрушення в динаміці за останні 50 років, то виявляється загальна тенденція: зменшується частка федерації і відповідно зростає частка земель, а позиції общин залишаються стабільними. Якщо ж розглядати ці показники за останні десять років, то спостерігається тенденція певної їх стабілізації: вони залишаються приблизно на одному рівні (рис. 40).

Бюджети федерації, земель і общин формуються на умовах консолідованої пайової участі у розподілі спільних для національної бюджетної системи джерел податкових доходів. Пропорції такого розподілу не є раз і назавжди постійними, вони періодично коригуються залежно від політичних і соціально-економічних завдань, які постають перед державою.

У більшості країн з федеративним устроєм (у тому числі і в Німеччині) намагаються забезпечити територіальні рівні влади, поряд з різноманітними грантами, дотаціями та субсидіями, власними джерелами доходів.

Окремі держави (Австралія, Індія) використовують на практиці чисту «роздільну систему» (Тгепшузіете) — чітке розмежування податкових джерел між різними рівнями влади. Але більшість країн (у тому числі й Німеччина) поєднують роздільну систему із розподілом певних податкових надходжень між федеральними рівнями влади, що має назву «комплексна система».