Сторінка
2

Бюджетний федералізм

Питання бюджетного федералізму включені в університетські підручники з державних фінансів Ш. Бланкарта (1998 р.), Д. Хаймана (1990 р.), Г. Роузена (1992 р.) та багатьох інших. У США Консультативна комісія з питань міжурядових відносин щорічно видає двотомний альманах «Важливі питання фіскального федералізму». На тему «Державні фінанси на різних рівнях урядів» був проведений конгрес Міжнародного інституту державних фінансів (Брюссель, 1990 р.). Отже, проблема бюджетного федералізму належить до найактуальніших у сучасній фінансовій науці.

Класик фінансової науки, колишній президент Міжнародного інституту державних фінансів, професор Колумбійського університету (США) Карл Шоуп, характеризуючи бюджетний федералізм, віддає перевагу терміну «фіскальна пірамідальна координація», але вкладає в нього зміст тільки вертикального фінансового вирівнювання. Це — «складний комплекс податкових кредитів, розподілу податків, фінансових допомог і грантів, який з'єднує муніципалітети з штатом чи провінцією, а штати і провінції з вершиною — національним урядом»1. Вертикальна координація завжди кооперативна, має характер багатостороннього співробітництва, хоч і досягається після складного узгодження інтересів. Під горизонтальною координацією Шоуп розуміє однонапрямле-ний фінансовий зв'язок між адміністративно-територіальними одиницями на одному рівні суверенітету. Шоуп також одним із перших розкрив сутність поняття фіскальної гармонізації, розуміючи її як міжнародний бюджетний федералізм між державами Європейського Союзу.

У політичному плані бюджетний федералізм можна інтерпретувати з позицій «демократії участі», тобто демократичної співучасті у виборі, розробленні та реалізації бюджетних програм представників усіх заінтересованих сторін. Адже в системі відкритого суспільства ніякі значимі заходи не здійснюються без урахування інтересів громадян, згрупованих за партійними, регіональними, соціальними, етнічними, професійними ознаками. Такі угруповання, об'єднані скоріше у формі клубів за інтересами, ніж виробничо-економічними ознаками, були вперше концептуалізовані в одній із ранніх робіт («Економічна теорія клубів», 1965 р.) американського вченого-фінансиста Джеймса Б'юкенена. Подібні «клуби» визначають певною мірою зміст діяльності політичних інститутів, від рішень яких, у свою чергу, залежать кількісні, якісні, структурні параметри бюджетів на кожному з рівнів державного устрою.

За допомогою бюджетного федералізму відбувається пряме зарахування податків за установленими квотами в бюджети трьох рівнів за належного фінансування потреб усіх бюджетів. Дуже важливо, що ефективно побудований бюджетний федералізм має саме регулюючий характер, дає змогу оптимально збалансувати необхідні потреби з фінансовими можливостями. Дозвільні розподільні форми половинчастого федералізму в умовах дефіциту фінансових ресурсів створюють живильне середовище для корупції.

Нераціональний бюджетний федералізм спричиняє ситуації, коли місцева влада не бачить для себе фінансової вигоди від економічного піднесення регіонів, якими вона управляє. У демократичному суспільстві бюджетний федералізм — не просто результат переговорного процесу між столичною та провінційною елітою. Це скоріше продукт суспільної згоди відносно бюджетної політики згладжування, нівелювання регіональних і локальних асиметрій економічного розвитку та соціального добробуту, що відображає стереотипи мислення й поведінки людей, які вміють домовлятися, йти на компроміси.

У західних країнах бюджетний федералізм не обмежується територіальним перерозподілом ресурсів у режимі пасивно-гуманітарної фінансової допомоги (за винятком екстраординарних випадків чи форсмажорних ситуацій). Усі механізми сучасного бюджетного федералізму спрямовані на заохочення до активного прагнення до самодостатності, опори на власні сили, нарощування фінансово-економічного потенціалу. Ринок і конкуренція цілком об'єктивно змушують адміністрацію створювати привабливий образ своїх територій з метою залучення інвестицій, вигідних проектів, міжнародних ярмарків, конкурсів і виставок, конфесіє, фестивалів і чемпіонатів.

Особливим умінням розрекламувати себе відзначаються американські населені пункти. Класичною країною регіонів є також Німеччина, якау пройшовши через два об'єднання в єдину державу (у 1871 і 1991) рр.), зберегла місцевий партикуляризм, а внутрішньодержавний бюджетний перерозподіл коштів перетворила в інструмент ефективного розвитку.

Заохочення власних зусиль адміністративно-територіальних одиниць ґрунтується на інституційному партнерстві за принципом доповнювальності, за яким центральний уряд у певній пропорції додає свої ресурси до регіональних. Дана пропорція оперативно змінюється залежно від економічної й соціальної кон'юнктури чи рівня розвитку. Відповідно в західних країнах проведена типологізація регіонів і територій за ознаками стану інфраструктури, конкурентоспроможності виробництва, структури населення, фінансового потенціалу та ін.

У контрактних, по суті, умовах надання фінансової підтримки фіксуються взаємні зобов'язання сторін, трансферт коштів ув'язується з вимогою щодо поліпшення соціально-економічного стану регіону (території) і, зокрема, перспективою розширення податкової бази та економії бюджетних коштів. Отже, цивілізована форма бюджетного федералізму зовсім не виглядає своєрідним «собезом». Адже споживацька психологія за принципом «бідними бути вигідно» в багатому суспільстві небезпечна тим, що загрожує фінансово-економічній безпеці держави.

Важливо виділити дві функції бюджетного федералізму: політично-консолідуючу і соціально-психологічну.

На відміну від дефініцій «бюджетне регулювання» і «бюджетне вирівнювання», використовуваних у вітчизняній фінансовій літературі, поняття «бюджетний федералізм» має незрівнянно ширший смисл, що включає політичний і національний рівень. Фінансові потоки, що рухаються через бюджетні канали, виконують роль могутнього доцентрового чинника, що консолідує регіони з різними фінансово-економічними потенціалами в єдиний державний організм і тим згуртовує націю. У системі бюджетного федералізму кожен адміністративно-територіальний бюджет, крім суто фінансового призначення, набуває соціального, політичного й етичного змісту, оскільки перетворює у співгромадян усіх, незалежно від величини фінансових внесків окремих етнічних, регіональних чи суспільних груп населення. Останнє відповідає загальноприйнятому в цивілізованому світі розумінню нації як співгромадянства. Тим самим різниця між цими дефініціями і бюджетним федералізмом має не стільки термінологічний, скільки категоріальний, сутнісний характер.