Сторінка
1

Фінансовий ринок України

План

1. Становлення українського фондового ринку

2. Інвестори. Роль банків.

3. Інфраструктура ринку

4. Депозитарії і реєстратори

5. Проблеми на ринку ЦП

6. Регулювання ринку ЦП

7. Види тактики на ринку ОВДП і ОДВП.

8. Виникнення вторинного ринку ЦП

9. Лістинг і котирування.

10. Нафтогазовидобуток.

1. Становлення українського фондового ринку

Початок приватизації в Україні в 1990-і роки відкрив можливості для створення і розвитку фондового ринку в країні. На ваучерних аукціонах, комерційних і некомерційних конкурсах за ці роки було продано і передане акцій більш ніж 50% українських підприємств. Загальний обсяг капіталізації українського фондового ринку склав до початку 1998 р., за різними оцінками, суму порядку від 2 до 3 млрд. дол. США. Це, безумовно, скромне досягнення з погляду розмірів української економіки, однак по мірках 1996-1997 р. дуже відчутне, якщо враховувати кризовий стан економіки на цьому етапі.

Відомо, що фондовий ринок є прямої похідної від темпів розвитку і процесу приватизації в країні. Природно, усі негативні явища в ході приватизації в Україні відбилися і на динаміку розвитку її фондового ринку. Аналізуючи цей процес, можна виділити наступні стримуючі обставини:

♦ законодавство в сфері фондового ринку далеко не зроблене,

неповне і суперечливе;

♦ переважна більшість акціонерних компаній створена в процесі «паперової» приватизації;

♦ населення практично не ознайомлене із сутністю і методикою

використання цінних паперів;

♦ ринкова вартість приватизованих підприємств через недосконалість методик оцінки, як правило, набагато перевершувала

номінальний обсяг їхніх статутних фондів. Одночасно робітники цих

підприємств у ході приватизації в більшості випадків отримували

акції по номінальній вартості, розраховуючись за них різного роду сертифікатами;

♦ приватизація, що проходить на тлі найжорстокішої економічної

кризи, практично позбавила власників акцій можливості отримання дивідендів;

♦ нові емісії акцій акціонерних компаній у 90-і роки здійснювались не для залучення нового капіталу, а лише для збільшення статутних фондів, як вимагало на цьому етапі законодавство України.

Перераховані вище фактори свідчать про те, що ринок цінних паперів, що формується в Україні, на початковому етапі обслуговував процес перерозподілу власності і не був джерелом залучення й інвестування засобів. Таким чином, можна констатувати, що ринок цінних паперів в Україні на початку 90-х років з'явився лише завдяки введенню в звертання специфічних документів, а саме: приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) і вже що пізніше з'явилися житлових чеків (ЖЧ). До недоліків цього етапу розвитку фінансового ринку України відноситься і те, що акції, інвестовані в економіку на базі вищевказаних ПМС, КС і ЖЧ, ніколи не будуть звертатись на ринку через відсутність зацікавленості емітентів і інвесторів. У підсумку до 1998 р. приватизовано більш 6 тис. підприємств із глибиною продажу акцій більш 70% від статутного фонду, хоча реально в біржовій і позабіржовій торгових системах зареєстровано не більш 10% від загального обсягу проданих акцій.

Таким чином, сертифікатна приватизація не тільки не дала надходжень у бюджет, але і не принесла інвестиційних ресурсів самим підприємствам. У свою чергу, державу, залишивши у своїх руках значні пакети акцій приватизованих підприємств, також не змогло належним чином виконати роль ефективного власника, надавши підприємству лише право на самостійне виживання, не давши йому перспективи одержання інвестиційних ресурсів через банківську чи систему механізму фондового ринку.

Найбільш характерними особливостями першого етапу становлення ринку акцій в Україні є:

♦ попередня скупка й акумулювання приватизаційних і

компенсаційних сертифікатів, що дозволили інституціональним інвесторам стати основними покупцями акцій;

♦ інтерес інституціональних інвесторів до контрольних пакетів

акцій підприємств;

♦ необхідність участі в аукціонах, у комерційних і некомерційних конкурсах, інвестиційних тендерах покупців контрольних пакетів акцій.

2. Інвестори. Роль банків.

Серед інституціональних інвесторів в Україні виділилися дві основні групи. Одну з них утворили інвестиційні компанії і фонди, що націлилися, головним чином, на спекулятивну торгівлю акціями чи на реалізацію замовлень як приватизованих підприємств, так і інших непрофесійних для фондового ринку організацій.

Діяльність цих структур на фондовому ринку України регламентується Положенням «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії», у якому зафіксоване зобов'язання для них «тримати в цінних паперах не менш 70% активів». Таким чином, ці структури по Положенню і за законом зобов'язані бути активними учасниками фондового ринку. Слід зазначити, що якщо на світовому фінансовому ринку в останні роки інвестиційні фонди впевнено стають головними діючими обличчями, оскільки в сучасних умовах індивідуальний власник капіталу не в змозі керувати своїм надбанням, особисто грати на біржі, відслідковувати коливання валютних курсів і ін., те в Україні ідея інвестиційних фондів на сьогодні виглядає трохи інакше. На жаль, в Україні ця ідея, настільки необхідна для становлення національної економіки, із самого початку була зганьблена діяльністю шахрайських псевдоструктур типу «Олбі» і «Меркурій». Такого роду фонди обдурили чекання не однієї тисячі індивідуальних вкладників, і, природно, буде потрібно ще чимало часу для відновлення довіри до принципу довірчого керування через фонди на українському фондовому ринку.

До другої групи відносяться великі банки, роль яких, однак, не настільки однозначна в розвитку фондового ринку. У відповідності зі ст. 3 Закону «Про банки і банківську діяльність» одним з видів банківських операцій є довірчі операції, що включають у себе формування пакетів ЦП під замовлення клієнтів, керування портфелем ЦП і розміщення засобів у ЦП. Практично володіючи правом здійснення усіх функцій трастових операцій, банки довгий час майже не брали участь у формуванні фондового ринку в зв'язку з дискусією, що не припиняється, по процедурі надання банкам права працювати на фондовому ринку недержавних ЦП.