Сторінка
3
Важливим інфраструктурним елементом українського фондового ринку є ефективна робота депозитаріїв і реєстраторів. Як для дрібного акціонера, так і великого інвестора, крім рентабельності і надійності інвестицій, велике значення має зручність покупки і продажу цінних паперів, реєстрації і перереєстрації прав власності на них. Рішенню цих проблем багато в чому сприяють незалежні депозитарії і реєстратори.
4. Депозитарії і реєстратори
Депозитарії і розрахунково-клірингові установи представляють невід'ємну частину ринку цінних паперів. Основні функції депозитаріїв містять у собі збереження, облік і фіксацію переміщення ЦП від одного власника до іншого. Відповідно до існуючого в Україні нормами і правилами, викладеними в документах Державної комісії з цінних паперів, мінімальний розмір статутного фонду депозитарію повинний складати 400 000 ЕКЮ, що повинні бути внесені винятково у формі коштів. Ця умова виявилася настільки важким, що до початку 1998 р. в Україні практично не сформувався жоден депозитарій такого рангу.
Передбачається, що в майбутньому повинний виникнути національний ' депозитарій, що буде відігравати важливу роль у приватизаційних і постприватизаційних процесах.
Трохи інакше обстоїть справа з формуванням в Україні інституту реєстраторів. На початок 1998 р. видано більш 80 ліцензій на право проведення реєстраторської діяльності. Саме введення інституту реєстраторів торкнулося корінні майнові інтереси учасників приватизаційних процесів, перетворивши, таким чином, технічну проблему реєстрації прав власності в принципову проблему корпоративного керування. Контроль над реєстром власників іменних цінних паперів став питанням «життя і смерті» для керівництва акціонерних товариств і стратегічних інвесторів. Не менш важливе значення придбала проблема збереження прав власності на цінні папери, що з'явилися в населення замість ПМС і КС. І тут ведуча роль приділяється реєстраторам — саме тій структурі фондового ринку, що веде реєстр власників акцій знову створених акціонерних товариств.
Технологія «паперової» приватизації, що проводилася в Україні на початку 90-х років, дозволила створити умови для виникнення первинного реєстру власників цінних паперів. У результаті з 1996 р. в Україні став формуватися інститут незалежних реєстраторів. У липні 1996 р. відбулися установчі збори професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв України (ПАРД), на якому був прийнятий Статут і схвалені основні принципи роботи асоціації.
Модель українського реєстраційного ринку будується по рекомендаціях американських фахівців, що займалися організацією аналогічного ринку в Росії. У рамках цієї моделі на початковому етапі реєстродержателями стають самі емітенти, банки, брокери, що допомагали проводити сертифікатну приватизацію. З загасанням паперової приватизації мережа регіональних центрів сертифікатних аукціонів ліквідується і виникає інститут реєстраторів власників іменних цінних паперів.
При формуванні фондового ринку рентабельність діяльності реєстраторських фірм, що стали швидко виникати в умовах України, знаходиться в прямої залежності від можливостей емітента. І тут найбільшою проблемою, з яким зштовхнулися українські реєстратори, стала неплатоспроможність емітента. Реєстраційна діяльність виявилася низькорентабельної, а часом збиткової. Адже для підприємства, що повинне проводити модернізацію виробництва, нелегко виплатити заробітну плату робітником, тому навіть невелика плата за реєстраційні послуги стала реальною проблемою. У цих умовах лише великі реєстратори зуміли забезпечити прибутковість і вижити в непростій ситуації. Наявність же дрібних реєстраторів найчастіше веде лише до криміналізації цієї сфери діяльності і падінню довіри до всього приватизаційного процесу в цілому.
5. Проблеми на ринку ЦП
Аналіз сьогоднішнього стану ринку цінних паперів України дозволяє побачити його перекоси і проблеми. До числа основних проблем варто віднести, у першу чергу, нерівномірність темпів розвитку ринку цінних паперів у різних регіонах.
Іншою своєрідною рисою українського фондового ринку з'явилася значна перевага позабіржової торгівлі цінними паперами над біржовою. У визначеній мері, це стало результатом української схеми приватизації, що надала великі, а можливо, навіть надмірні пільги трудовим колективам. Тому головною метою для багатьох брокерів був перепродаж акцій приватизованих підприємств у руки ефективних інвесторів. Відбувся поділ сфер діяльності: на позабіржовому ринку зосередилася боротьба за контрольні пакети акцій, а на біржах проводилася торгівля нереалізованими пакетами акцій і приватизаційних сертифікатів. Основною задачею ринку цінних паперів України стало на цьому етапі зведення на ньому тих, хто має потребу в додатковому капіталі, з тими, хто цей капітал здатний надати.
На жаль, до 1998 р. не було організоване звертання в Україні цінних паперів іноземного походження. Звертання таких паперів має важливе значення, оскільки від цього залежить інтеграція українського фондового ринку не тільки в європейський, але й у світовий фондовий ринок. Його треба вирішувати, насамперед, на законодавчому рівні з метою визначення порядку звертання і котирування в Україні іноземних цінних паперів. Одночасно також необхідно визначитися з поруч технічних питань, а саме: з перевезенням (перекладом) цінних паперів через границю, валютою розрахунків і схемою конвертації, механізмом сплати дивідендів. Необхідно також вирішити комплекс питань, зв'язаних з виходом українських компаній на світові ринки цінних паперів. У цій області ще має бути створення законодавчої бази.
З якими ж проблемами зіштовхуються сьогодні учасники українського фондового ринку? Мабуть, головною проблемою динамічного розвитку фондового ринку України є уповільнений і суперечливий розвиток законодавчої бази функціонування фондового ринку, що не встигає за розвитком реальних процесів в економіці.
Крім того, подальший розвиток фондового ринку гальмують:
♦ нерозвиненість первинного ринку;
♦ відсутність гарантій при операціях з цінними паперами;
♦ нестимулююче оподатковування операцій з цінний папір
мі;
♦ психологічна непідготовленість керівників підприємств
до операцій на фондовому ринку;
♦ наявність юридичних протиріч у регулюванні ринку цінних паперів, що до того ж не приведено у відповідність із потребами міжнародних стандартів;
♦ відсутність платоспроможного попиту населення.
Як відомо, основу нормального функціонування фондового ринку, як і будь-якого іншого ринку, складає довіра учасників, у нашому випадку — інвесторів. Від того, наскільки успішно вдається зберегти ця довіра, залежить сама доля цього ринку і, отже, можливість підприємств акумулювати для цих цілей вільний капітал. На жаль, можна затверджувати, що через велике число невиконаних обіцянок, часом необ'єктивної інформації і несумлінної реклами, ступінь довіри інвесторів дуже мала. Безсумнівно, має бути прикласти багато зусиль учасникам і законодавцям фондового ринку до підвищення рівня довіри до всіх механізмів його функціонування. Рішенню цієї проблеми, безумовно, буде сприяти ріст вірогідності інформації про емітент, що намагається здійснити емісію своїх паперів. В умовах же українського фондового ринку часто достовірну інформацію про емітент одержати майже чи неможливо ж нею користається вузьке коло облич у своїх інтересах, що також підриває довіру до фондового ринку в цілому.
Завантажити реферат