Сторінка
1

Загальнотеоретичні принципи прогнозування фіскальних і монетарних показників

Основою успішного розвитку ринкових відносин для країн із перехідною економікою є прогнозування оптимальних співвідношень податкового та грошово-кредитного секторів економіки. Разом з тим серед відомих модельних розробок відсутні підходи, які розглядали б проблеми грошово-кредитної та податкової політики у контексті пропорційного розвитку реального та фінансового секторів економіки з досягненням найкращих економічних результатів відповідно до певного критерію. Саме таким вимогам відповідає модель прогнозування фіскальних і монетарних показників економіки в умовах ринкового механізму взаємодії суб’єктів господарської діяльності, розроблена працівниками Інституту кібернетики НАН України. Критерієм оптимізації прогнозованих показників є максимізація грошових доходів населення [1, 2].

Здійснюваний на основі міжгалузевого балансу аналіз характеру макроекономічних пропорцій свідчить про явну невпорядкованість і розбалансованість грошово-фінансової сфери, що обумовлює надзвичайну важливість та актуальність розробки цілісної концепції державної фіскальної і монетарної політики, спрямованої не тільки на забезпечення зростання реального виробництва та життєвого рівня населення, але й на боротьбу з тінізацією економіки. Розробку такої концепції та математичних моделей її реалізації необхідно починати з упорядкування понятійного апарату дослідження, суворого і однозначного впровадження та застосування уживаних дефініцій.

Поняття „фіскальна, фінансова політика” (від лат. fisc – казна; fiscal policy) вживається в ринкових економіках для позначення всього комплексу проблем і механізмів управління державним бюджетом – системою оподаткування в частині формування доходів бюджету (його прибуткової частини) та структурою державних витрат (його видаткової частини). Інакше кажучи, якщо в початковому стані існує збалансований бюджет, фіскальна політика в період спаду чи депресії має здійснювати заходи в напрямі бюджетного дефіциту. Навпаки, якщо в економіці спостерігається інфляція, обумовлена надмірним попитом, даній ситуації повинна відповідати стримуюча фіскальна політика. Вона, як правило, включає зменшення державних витрат, або збільшення податків, або сполучення цих заходів. Фіскальна політика має орієнтуватися на позитивне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою існує проблема контролю інфляції.

Охарактеризоване коло питань у більш звичній термінології є об’єктом бюджетно-податкової політики, яка за своїм змістом абсолютно ідентична фіскальній політиці. Обидва терміни взаємозамінні і можуть бути вживані з однаковою обґрунтованістю. У даному розумінні сукупність кількісних параметрів, що характеризують будь-яку застосовану систему оподаткування і відповідну структуру витрат бюджетів усіх рівнів, тлумачиться саме як сукупність фіскальних показників (або показників фіскальної політики).

Другий блок проблем розвитку грошово-фінансового сектору економіки пов’язаний із проведенням монетарної політики і, зокрема, з визначенням змісту останньої. У країнах з ринковою економікою під монетарною політикою розуміється зміна грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Більш конкретно: монетарна політика повинна сприяти збільшенню грошової пропозиції під час спаду для заохочення витрат, а під час інфляції, навпаки, – обмежує пропозицію грошей для обмеження витрат. При цьому Центральний банк змінює обсяг грошової пропозиції в країні шляхом регулювання розмірів надлишкових резервів комерційних банків. Важливим у даному випадку є також аналіз того, як зміна в обсязі грошей впливає на процентні ставки і сукупні витрати. У традиційній термінології всі перераховані функції складають предмет грошово-кредитної політики, що у цьому сенсі ідентична поняттю „монетарна політика”.

Взаємозалежний розгляд і балансування фіскальних і монетарних показників потрібно здійснювати на рівні всіх суб’єктів господарської діяльності. У зв’язку з цим виникає питання про їхню класифікацію відповідно до діючої системи національних рахунків. З урахуванням методології системи національних рахунків поділ економіки на головні сектори буде мати такий вигляд:

1) підприємства (державні і приватні, поза залежністю від орієнтації на здобування прибутку);

2) держава і державні органи;

3) домашні господарства;

4) інший світ.

Саме така класифікація секторів економіки використовується далі при відповідних модельних побудовах.

Основним принципом побудови комплексу економетричних моделей прогнозування фіскальних і монетарних показників є вимоги забезпечення раціональних пропорцій між натуральними (фізичними) і грошово-фінансовими макропоказниками в окремих сферах економіки. Звідси безпосередньо випливає, що розробка коректних моделей прогнозування фіскальних і монетарних показників не може бути здійснена у відриві від відповідних моделей розвитку матеріального виробництва.

Становлення ринкових відносин обумовлює утворення взаємозалежних, але різних ринків – товарів і послуг, інвестицій, робочої сили і фінансового ринку. Загальними закономірностями функціонування цих ринків є: принципово нова система формування цін, тарифів і процентних ставок, яка враховує не тільки витрати, але і співвідношення попиту і пропозиції; залежність обсягів виробництва і споживання від наявності платіжних засобів; вільний перелив капіталу й інших чинників виробництва відповідно до зміни попиту населення, підприємств, держави і рентабельності виробництва. Введення ринкових відносин означає відмову від адміністративного управління матеріально-речовинними пропорціями народного господарства і перехід до економічних, в основному фінансових, важелів регулювання відтворювальних процесів. Цим створюються необхідні передумови для переходу до економіки з високорентабельним виробництвом, розвиненими товарно-грошовими відносинами, матеріальними пропорціями, що відповідають кінцевим потребам суспільства. Такий перехід не може бути безболісним. Проблема полягає в тому, щоб раціонально розподілити між державою і населенням витрати на його здійснення.