Сторінка
2

Загальнотеоретичні принципи прогнозування фіскальних і монетарних показників

На початковому етапі переходу до ринкових відносин можливості визначаються передусім сформованими відтворювальними і міжгалузевими пропорціями, а також грошовими накопиченнями підприємств і населення. Надалі динаміка і структурні зрушення в економіці країни будуть формуватися під впливом ринкової кон’юнктури і державної політики фінансово-економічного регулювання.

З урахуванням викладених загальних положень побудову системи моделей прогнозування фіскальних і монетарних показників можна здійснювати виходячи з двох підходів, що принципово відрізняються: 1) розробляти дану систему моделей у розрахунку навідображення вжесформованих способів і механізмів ринкової трансформації економіки для того, щоб у міру їхньої зміни й удосконалення відповідним чином уточнювати і „нарощувати” окремі блоки системи з одночасним вилученням з її структури співвідношень, що втратили свою актуальність; зрозуміло, що такий підхід буде пов’язаний з необхідністю постійної доробки системи моделей у зв’язку з тими або іншими змінами в економічному законодавстві й економічній політиці в цілому; 2) спробувати відразу побудувати досить повну систему моделей ринкової економіки з охопленням найбільш істотних для її функціонування показників з розрахунком на те, що адаптація такої системи до щоразу змінюваної конкретної ситуації може бути досягнута простим „викиданням” з її структури тих формальних умов, що описують дію ще не реалізованих ринкових механізмів; у міру формування і практичного впровадження останніх відповідні умови можуть бути автоматично відновлені в складі співвідношень системи моделей; така система уявляється як „ідеальна”, в деякому значенні модель економіки, на шляху побудови якої (моделі) виникає, однак, ряд труднощів методологічного характеру, пов’язаних, насамперед, із забезпеченням її максимальної адекватності реальному об’єкту моделювання.

З позицій викладеного, найбільш раціональний шлях розробки системи полягає в тому, щоб, виходячи з попередньої постановки „ідеальної” моделі, здійснити чисельну реалізацію одного з „усічених” її варіантів, що являють собою практичний інтерес і, базуючись на отриманих результатах реалізації, уточнити відповідні обмеження „ідеальної” моделі тощо. Інакше кажучи, необхідно сумістити реальні розрахунки по окремих блоках системи моделей із послідовним підвищенням рівня адекватності цих блоків і системи в цілому господарським об’єктам, що моделюються. Саме такий підхід лежить в основі запропонованих модельних побудов, конкретним практичним завданням яких є прогнозування показників грошової маси.

Як інструментальну базу розробки початкового варіанта „ідеальної” моделі, пропонується використати комплекс моделей і алгоритмів, що об’єднує: міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції в розрізі 28 галузей матеріального виробництва; систему фінансових балансів – доходів і витрат державного бюджету, підприємств зазначених 28 галузей, а також 5 галузей невиробничої сфери, доходів і витрат населення; функції попиту і споживання від доходів і цін; алгоритми розрахунків макроекономічних показників і параметрів ефективності суспільного виробництва.

Розрахунки здійснюються ланцюговим способом по роках, де за відправну точку приймаються баланси, пропорції і показники за 1998 р. Повний цикл ітераційних розрахунків для кожного року, схематично поданий на малюнку, включає таку послідовність:

– екзогенно визначаються умови функціонування ринкової економіки, що включають у себе ставки оподатковування підприємств і населення, норми амортизаційних відрахувань, умови соціального страхування і деякі параметри та заходи державного регулювання (обмеження на емісію, норми бюджетного фінансування соціальної підтримки населення й ін.);

– формується система фінансових балансів, з якої визначаються основні ендогенні (обумовлені в результаті розрахунків) змінні – показники фінансового обігу країни: доходи і витрати держави, підприємств, установ, кредитної системи і населення; врівноважувальні ціни і процентні ставки; рівень рентабельності й інші показники господарської діяльності товаровиробників. Зазначена система охоплює як поточні доходи, так і всі кошти населення і підприємств, накопичені до початку кожного року. Сюди ж входять суми, пов’язані з виплатою компенсацій населенню й індексацією його доходів відповідно до росту цін. І якщо на початку здійснення ринкових реформ (1991 р.) головну роль у формуванні платоспроможного попиту грали накопичені під впливом низьких цін і дефіциту кошти, в основному, за рахунок заробітної плати, то з просуванням економіки до збалансованого стану центр ваги формування попиту усе більше зміщується у бік доходів, що утворюються в ході становлення ринку (поточний прибуток, дивіденди, заробітна плата в комерційних структурах, виплати населенню компенсацій, індексація доходів та ін.);

– ендогенно визначаються масштаби соціальної підтримки населення, у тому числі матеріальна допомога малозабезпеченим, розміри компенсації росту цін працівникам бюджетних і госпрозрахункових організацій, допомога тимчасово непрацюючим, витрати на перепідготовку кадрів та ін.;

– з урахуванням отриманих значень доходів підприємств і населення, оптових і роздрібних цін, рентабельності галузей і інших фінансових показників оцінюється кінцевий попит на товари, послуги й інвестиції. Кінцевий попит містить у собі потребу населення в товарах і послугах, що можуть бути фактично реалізовані в даному році при сформованих цінах і тарифах, а також потребу підприємств в інвестиційних ресурсах, нарощуванні запасів і експорті продукції при сформованих цінах і ставках відсотка (за рахунок власних або позикових засобів) для досягнення максимальної рентабельності виробництва. Найважливіша роль показника кінцевого попиту в методології варіантних розрахунків полягає в тому, що, виходячи з нього, формуються масштаби і структура проміжного обороту, що охоплює потреби підприємств у паливі, сировині, матеріалах і комплектуючих виробах, необхідних для економічно ефективного використання потужностей. Структура цін на елементи кінцевого попиту і проміжного обороту, її динаміка справляють вирішальний вплив на інтенсивність і спрямованість технологічних зрушень у виробництві. У методиці розрахунків це відображається в зміні питомих показників використання ресурсів (енерго-, металоємкості, у цілому матеріалоємності продукції, а також її фондо- і трудомісткості);