Сторінка
2

Фінансовий ринок України

У кінцевому рахунку, після внесення зміни в закон про банки, з них були зняті обмеження на здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі й у формі участі в основних фондах підприємств. На початок 1998 р. існуюче законодавство чітке надає банкам право бути активними операторами ринку ЦП. Не усі користаються з такої можливості, однак до числа найбільш активних відносяться банки «Україна», «Приватбанк», «Аваль».

Реальний розвиток активності банків як суб'єктів фондового ринку почалося лише з 1996 р., тобто з того моменту, коли вони стали виступати в ролі операторів цінних паперів Позабіржової фондової торгової системи (ПФТС). Безумовно, ця активність була викликана високою рентабельністю проведених операцій, а також наявністю сприятливих умов для банків на фондовому ринку України в 1996-97 р. Використовуючи ці можливості, такі банки, як «Аваль», «Промінвест-банк», «Укрінбанк», «Фінанси і кредит» і інші, віддали пріоритет у своїй стратегії інвестуванню засобів в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Висока прибутковість цього виду активів дозволила перенести в даний сегмент ринку значна кількість своїх кредитних ресурсів. За короткий термін перераховані вище банки збільшили капіталовкладення в ОВДП у 5-8 разів, роблячи придбання ОВДП як на первинному, так і на вторинному ринках. Поряд з цими операціями банки постійно приділяють увагу новим емісіям акцій з метою збільшення своїх статутних фондів. У придбанні великих пакетів приватизованих підприємств із метою надання стратегічних інвестицій, крім вищезгаданих українських банків, активно виступають і акредитовані в Україні іноземні банки. Діяльність банків концентрується в більшому ступені в області покупки акцій в інтересах своїх клієнтів чи для формування контрольованих банками фінансово-промислових груп (ФПГ).

Такі групи сьогодні створюються в ряді галузей промисловості України: в агропромисловому комплексі, хімічної, металургійної, машинобудівної промисловості, у нафтопереробці і виробництві будматеріалів. Позитивною стороною цього процесу є те, що банки, що обрали інвестиційну діяльність у якості однієї зі своїх ключових функцій, почали дивитися на підприємства як на об'єкти, чиї цінні папери повинні приносити прибуток від короткострокових ліквідних інвестицій.

3. Інфраструктура ринку

В Україні відбувається порівняно активне формування і структуризація ринку цінних паперів. Рік 1998 став завершальним роком етапу первісної капіталізації, у результаті якої всі учасники фондового ринку очікують встановлення в Україні цивілізованих правил торгівлі цінними паперами, що відповідають світовим стандартам.

Долю фондового ринку в Україні багато в чому повинні визначати інфраструктурні елементи. До їхнього числа, у першу чергу, відносяться фондові біржі. На початок 1998 р. в Україні біржовий ринок цінних паперів представлений чотирма зареєстрованими біржами:

♦ Українською фондовою біржею (УФБ);

♦ Київською міжнародною фондовою біржею (КМФБ);

♦ Донецькою фондовою біржею (ДФБ);

♦ Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ).

Протягом всього етапу становлення фондового ринку в Україні ведеться дискусія про доцільність існування однієї чи декількох фондових бірж. Спочатку як у Положенні про Національну фондову біржу, так і в прийнятої парламентом 22.09.95 «Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України», затверджувалася ідея централізації біржової торгівлі через одну біржу. Поступово узяла верх схема децентралізації формування біржового простору, і в Україні стали розвиватися кілька біржових центрів. Проте на початок 1998 р. на біржовому ринку продаються не більш 5% усіх цінних паперів. Такий невисокий КПД фондових бірж в Україні визначався, у першу чергу, політикою Фонду держмайна, що пропонувало до реалізації через біржі лише залишки нереалізованих раніше акцій приватизованих підприємств, що і визначило їх низьку інвестиційну привабливість.

Іншим інфраструктурним елементом фондового ринку останнім часом стала Позабіржова фондова торгова система (ПФТС), що швидко перехопила ініціативу в Української фондової біржі. Незважаючи на те, що УФБ виникла в 1991 р. і до 1998 р. сформувала 29 регіональних філій біржі, проте вона поступово уступила ініціативу значно пізніше виниклої ПФТС. Успіх ПФТС визначається, головним чином, тим, що її послуги виявилися значно дешевше, ніж рівень комісійних, котрі вона бере за них. У порівнянні з 1% комісійних УФБ плата за послуги ПФТС практично символічна і визначається лише вартістю використання каналів зв'язку. ПФТС залучає до себе клієнтів і тим, що процедура здійснення угод на ній значно спрощена, торговці мають доступ до роботи в режимі «он-лайн», що дозволяє заощаджувати багато часу. Процедура оформлення угод на фондовій біржі ускладнена, зв'язана з необхідністю появи на біржі у визначений час торгів і вимагає значно більшого часу. Однак змагання між названими структурами продовжується, кожна з них знаходиться в стадії інтенсивного розвитку. Так, у практичній діяльності УФБ, крім системи торгівлі «з голосу», почате впровадження системи електронного звертання цінних паперів з одноразовою фіксацією ціни, знайшли застосування моделі біржової системи з продажу муніципальних облігацій, удосконалюється також використання системи проведення ф’ючерсних торгів. Впроваджуване в діяльність обох структур удосконалювання торгових правил, що враховує найрізноманітніші моменти біржової діяльності, створює передумови для більш ефективної роботи фондового ринку України.