Сторінка
1

Доарбітражне врегулювання господарських спорів. Арбітражне врегулювання господарських спорів

Коли підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового стягнення, у тім числі звернення з позовом до арбітражного суду.

Позов до арбітражного суду може бути направлений тільки за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред’являється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

д) перелік документів, які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово.

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повістю або частково.

Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про перерахування визнаної суми.

Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір урегульовано).

У перших двох випадках заявник змушений буде звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не поступили (випадок 3), заявник претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії. За браком грошей у боржника кредитор після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді на претензію (однак, не раніше строку настання платежу за договором) має право звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

У разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке допустило таке порушення, штраф у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менше ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації) і не більше ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Арбітражне врегулювання господарських спорів

У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, — три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності — 6 місяців. Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові.

Позовна заява повинна містити:

— найменування арбітражного суду, в який направляється заява;

— найменування сторін, їхні адреси;

— зміст позовних вимог;

— зазначення ціни позову;

— формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;

— докази, які підтверджують позов;

— обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

— відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

— перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

статус суб’єкта підприємницької діяльності;

відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);

сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;

документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.

Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред’явлених до відповідача. У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною сумою. У ціну позову включаються також указані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені).

Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Сплата державного мита покладається:

на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору);

на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі сторін;

на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від результатів вирішення спору.

Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, встановлюються в таких розмірах:

щодо позовних заяв майнового характеру — 5% ціни позову, проте не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;