Сторінка
2

Фінансова система держави

Тактичні цілі спрямовані на реалізацію завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів держави.

Значною мірою самостійною сферою фінансової діяльності держави є фінансова політика-сукупність стратегічних і тактичних фінансових цілей, визначених на певний період, які реалізуються у процесі фінансової діяльності держави. Фінансова політика має самостійне значення і водночас є головною умовою реалізації волі держави у будь-якій сфері суспільного життя. Конкретне вираження фінансова політика знаходить у чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їхнього використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів, за допомогою яких у процесі фінансової діяльності реалізується фінансова політика, становлять фінансовий механізм.

Отже, фінансова діяльність держави-це процес здійснення стратегічних і тактичних цілей фінансової політики за допомогою відповідних фінансових інструментів, тобто фінансового механізму.

Фінансова діяльність держави являє собою двоєдиний процес: з одного боку, це процес формування фондів фінансових ресурсів, а з другого – процес їхнього використання. Цей процес здійснюється за допомогою таких видів (форм) фінансової діяльності, як бюджетна податкова, а також діяльність на фінансовому ринку. Згадані фінансової діяльності взаємопов'язані і в цілому повинні забезпечувати реалізацію як стратегічних, так і тактичних цілей фінансової політики держави. Причому кожен із наведених видів фінансової діяльності має здійснюватися на основі певних принципів, зміст яких полягає ось у чому:

1. Реалізація принципу сильного і сталого бюджету передбачає постійне нарощування бюджетного потенціалу. Видатки бюджету мають йти на забезпечення економічного зростання, а також забезпечення фінансовими ресурсами як ефективного функціонування економіки, так і зміцнення держави в цілому. Державний бюджет покликаний істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні взаємозв'язки з об'єктами народного господарства, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни.

2. Реалізація принципу упорядкування державних видатків та їхнього скорочення, як переконує досвід економічно розвинених країн, має здійснюватися шляхом структурної перебудови виробництва, житлової та комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

3. Принцип використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях.

4.Принцип бездефіцитності бюджетів органів місцевого самоврядування.

Основні принципи податкової діяльності, як виду фінансової діяльності держави, розроблені А.Смітом у його праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” 1776, а також А.Вагнером у книзі “Наука про фінанси” 1880. Слушні думки щодо принципів податкової діяльності в умовах розвиненої ринкової економіки висловив відомий сучасний економіст Дж.Е.Стігліц та ін.

В умовах перехідної економіки податкова діяльність, як нам здається, має здійснюватися за такими основними принципами:

- наукова обґрунтованість політики доходів, активне використання податкових методів регулювання розвитку економіки;

- інвестиційна і соціальна спрямованість;

- пріоритетність прямого оподаткування;

- диференційоване застосування податкових ставок;

- надання податкових пільг тільки на визначені державою цілі тощо.

Діяльність держави на фінансовому ринку повинна здійснюватися на основі принципу розміщення державних цінних паперів серед населення. При цьому має забезпечуватися гарантійна перевага такого розміщення перед вкладами заощаджень в іноземну валюту.

У сучасних умовах особливу увагу необхідно звертати на розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету: оренду державного майна, дивіденди від частки державної власності в акціонованих підприємствах, реалізацію державного майна тощо.

У процесі фінансової діяльності на основі зазначених принципів держави, приводячи в дію фінансовий механізм, реалізує визначені цілі фінансової політики й отримує певні результати, які можна виразити за допомогою системи кількісних абсолютних або відносних показників. Характеристики окремих абсолютних показників загальних результатів фінансової діяльності держави складаються із поданих нижче даних.

1. Головним індикатором розвитку економіки, ефективності виробничої та фінансової діяльності є ВВП. Розглядаючи динаміку і обсяги ВВП, можна зробити певні висновки про ефективність функціонування фінансів як інструменту розподілу й перерозподілу ВВП, контролю за його виробництвом, розподілом і використанням.

2. Обсяг фінансових ресурсів, створених у державі, це зведений показник, до якого входять ресурси всіх секторів економіки. У державному секторі, наприклад, до складу фінансових ресурсів входять: загальнодержавний фонд фінансових ресурсів (ресурси державного бюджету), фонди фінансових ресурсів місцевого самоврядування (ресурси місцевих бюджетів) ресурси державних фінансових інструментів, ресурси міністерств, підприємств тощо.

3. Обсяг бюджетних ресурсів (доходів зведеного бюджету) - це показник податкових і неподаткових надходжень, доходи від операцій із капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди.

4. Обсяг витрат зведеного бюджету.

5. Загальний обсяг дефіциту зведеного бюджету (перевищення видатків над доходами).

Сучасні економічні теорії і практика ілюструють не лише негативне ставлення до наявності бюджетного дефіциту. Так, у США економічне зростання у 80-ті роки супроводжувалося істотним бюджетним дефіцитом. Коли у 1982 році з’ясувалося, що жорсткий монетаристський курс призвів до помітного спаду виробництва, завдання зменшення бюджетного дефіциту було відкладене на віддаленіший термін.

6. Загальний обсяг зовнішнього і загальний обсяг внутрішнього боргу, якщо їх розглядати в динаміці, дають можливість зробити висновки про використання як зовнішніх, так і внутрішніх державних позик для покриття дефіциту державного бюджету.

В індустріальне розвинених країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг. Переважна частка державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів. Так, у США 1995 року сумарний державний борг становив 4951 млрд.дол. До них на іноземних кредиторів (разом із міжнародними організаціями) припадало лише 783,7 млрд.дол., або 16%.