Сторінка
4

Компетентнісний підхід як умова формування пізнавальної самостійності учнів у навчанні фізики

У випадку, якщо засвоєні знання достатні для розв`язання задачі, проблемна ситуація не виникає. Те ж саме буде, якщо знання недостатні. О.М. Матюшкін запропонував тривимірну модель планування проблемних ситуацій, використовуючи параметри: ступінь складності, етапи становлення дії, структурні компоненти дії. Мотиви – це фактор, що впливає на продуктивність мислительної діяльності. Можна варіювати форму пред`явлення задачі (текст, схема, малюнок); давати інструкцію щодо введення в ситуацію експерименту; по-різному можна сформулювати питання (вимоги) задачі. Задача повинна бути включеною у пізнавальну сферу суб`єкта (сприйнята і зрозуміла).

Аналіз сутності пізнавальної самостійності дозволив дійти висновку, зміст фізики буде сприяти формуванню пізнавальної самостійності учнів, якщо у ньому буде присутній як змістовний так і діяльнісний компоненти.

Шляхи формування пізнавальної самостійності учнів через компетентнісний підхід на уроках фізики

Нажаль традиційна система навчання фізики не може у повній мірі забезпечити формування пізнавальної самостійності учнів, про що свідчать результати експериментального дослідження, проведеного на базі Херсонського національного технічного університету. За результатами дослідження у випускників загальноосвітніх шкіл (65 % респондентів) відсутня готовність працювати самостійно на навчальних заняттях з фізики, не достатньо сформовані такі особистісні якості як самоконтроль, уміння правильно розподіляти свій робочий час для самостійної підготовки, здобувати і опрацьовувати нову інформацію фізичної спрямованості тощо.

Однією з причин такого становища є криза знаннієвої парадигми освіти, яка орієнтована передусім на передачу учням готових знань, умінь і навичок.

Альтернативою традиційного підходу до навчання є компетентнісний підхід. Основна особливість компетентнісного підходу у порівнянні з традиційним, полягає в зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки і досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики (див. табл.1.). Він передбачає посилення у навчальному процесі учнівського компоненту змісту освіти, що реалізує можливість індивідуальної освітньої траєкторії учня; розробку діяльнісної компоненти змісту освіти, тобто введення у обов’язковий мінімум змісту освіти спеціально відібраних способів діяльності, технік і технологій, ключових компетенцій та інших процедурних елементів, що необхідно опанувати учню, щоб забезпечити його самостійність у різних видах діяльності, зокрема пізнавальній.

Табл. 1.

Характерні ознаки компетентнісного навчання у порівнянні з некомпетентнісним

Необхідність ознайомлення учнів з основами навчально-пізнавальної діяльності викликана її сутністю як діяльності особистості, і є дуже важливою у практичному плані для формування у суб’єкта навчання умінь учитися. Основи навчально-пізнавальної діяльності учні починають опановувати ще у початковій школі, де навчально-пізнавальна діяльність є основним видом діяльності у даному віці, продовжують в основній і завершують наприкінці навчання у загальноосвітній школі, коли навчально-пізнавальні компетенції мають бути повністю сформовані.

Формування пізнавальної самостійності можливо лише при здійсненні самостійної навчально-пізнавальної діяльності. Оскільки, лише у діяльності відбувається розвиток учня як її суб’єкта. Тому процес навчання фізики має бути діяльнісно орієнтованим. При такому підході забезпечується озброєння учнів методологією діяльності, способами пізнання і перетворення навколишньої дійсності і самого себе.

Опанування способами діяльності відбувається як у самій діяльності, так і при безпосередньому її вивченні. Так, учні не лише виконують фізичні експерименти, але й вивчають, що таке експеримент, його основні функції, дізнаються про особливості експериментальної діяльності. У першому випадку експеримент виступає як засіб пізнання, у другому – як спеціальний об’єкт вивчення. Причому, виходячи із досліджень педагогічної психології, зокрема з теорії учіння, пізнавальні засоби мають бути засвоєні раніше ніж нові знання, на отримання яких вони спрямовані. Дійсно, діяльність учіння має двокомпонентну структуру (див. рис. 2). З одного боку вона представлена діями, що підлягають засвоєнню, з іншого діями, що забезпечують засвоєння перших. Це означає, що перш ніж приступити до вивчення нової дії, необхідно перевірити, чи володіє учень умінням навчитися цієї дії.