Сторінка
9

Становлення та розвиток методики викладання історії

Завідувач відділом реформи школи Наркомпросу П.М. Лепешинська на засіданні колегії цього відділу в липні 1918 р. так визначила позиції у справі організації радянської трудової школи: навчальний час у школі триває круглий рік, а перерви в заняттях ставляться в залежності від кліматичних умов; школярі займаються всі 7 днів тижня, але два дні можуть бути віддані на екскурсії; класне викладання скасовується і замінюється трудовим; програми повинні мати рекомендаційний характер; предметна система викладання суперечить принципам трудової школи; вчителі повинні не користуватися підручниками; необхідно мати довідники, вести з учнями бесіди .

У новій школі були скасовані іспити, стягнення, бальні оцінки знань учнів і домашні завдання. Перехід учнів з класу в клас і випуск зі школи повинні були відбуватися за відгуками педагогічної ради про виконання навчальної роботи. Замість класів рекомендувалося введення дрібних груп - «бригад»; замість уроків - лабораторних «студійних» занять. Заняття перебудовувалися згідно з американським Дальтон-планом. Герой однієї з повістей про школу цих років так відгукувався про цей план: «Це така система, при якій Шкраб (шкільні працівники) нічого не роблять, а учневі доводиться про все дізнаватися самостійно».

Трудова школа, яка замінила дореволюційні школи, ділилася на два ступені: перша - для дітей від 8 до 13 (5 років) і друга - від 13 до 17 років (4 роки). Встановлювалося спільне світське безкоштовне навчання дівчаток і хлопчиків.

У школі I ступеня починалося вивчення елементарного курсу російської історії з третього року навчання. На останньому році вводилося вивчення Радянської конституції. Програми 1921 р. на перший план всієї роботи під час бесід і на екскурсіях ставили вивчення історії рідного краю, культурно - побутового життя людей.

У 1920 р. була зроблена спроба розробити приблизну програму з історії. Проте її не взяли навіть у комплексному вигляді з включенням права, політекономії і соціології, відомостей з історії класової боротьби і розвитку теорії наукового соціалізму. З 1921 р. був введений курс суспільствознавства. У 1923 р. відмовилися від предметного викладання і стали працювати за комплексними програмами, що проіснували до 1931 р.

Державний вчена рада Наркомосу вважала, що вивчати в школі треба не основи наук, а життєві комплекси. Зміст навчального матеріалу будувався за трьома основними розділами: природа, суспільство, праця. У центр вивчення була поставлена трудова діяльність людей і завдання навчати учнів здобувати знання, спираючись на їх творчу самостійність. Історичні відомості розглядались і тлумачились тільки у зв'язку з вивченням питань сучасності: походження капіталізму, робітничого руху на Заході Росії в XIX - XX ст.

Вважалося, що вивчати періоди історії до XIV - XVI ст. взагалі не доцільно, так як вони начебто містять малоцінні та недостовірні дані. Для порівняння ж потрібно тільки брати деякі матеріали з історії буржуазного світу. У програмі 1925 р. для старших класів матеріал групувався за соціологічними типами з прикладами з історії різних країн. Соціологічні нариси, наприклад, включали такі теми:

· Феодалізм.

· Місто і міська культура.

· Зародження торгового капіталізму і географічні відкриття.

· Революції епохи торгового капіталізму.

· Держава торгового капіталу.

· Культура торгового капіталу.

Розвитку учнів, їх самостійності і творчих сил повинні були сприяти трудові, лабораторно - бригадні, дослідні методи. Під час лабораторних занять використовувалися посібники нового типу, у яких не ставилось за мету дати зв'язний виклад навчального матеріалу. Так, «Робітники книги з історії для старших класів» А.Л. Введенського і А.В. Предтеченського містили матеріал з окремих тем, завдання, цільові установки по їх виконанню, заключні нариси, питання для повторення при підготовці до конференції, а також літературу для домашнього читання.

Учні знайомилися з цільовою установкою, вивчали наведені в книзі джерела, писали відповіді на питання. Потім їм залишалося тільки прочитати невеликий заключний нарис, зробити висновки по темі. Опрацювання теми закінчувалася конференцією з доповідями учнів і заключним словом вчителя.

Дослідницький метод передбачав виконання завдань-підрядів. Їх розробляли вчителі й давали для виконання бригадам учнів з 5 - 6 чоловік. У завдання-підряди входило малювання схем, карт, виготовлення костюмів і озброєння, моделювання. Два-три найкращі бригадні учня з креслення працювали дні й ночі, готуючись до річного звіту. Навесні, при підведенні річного звіту в школах відкривалися виставки робіт учнів, на які запрошувалися батьки й гості.

Так, в ході роботи з комплексної теми «Вивчення села в минулому й сьогоденні .» вивчалися феодально-кріпосницькі відносини. Спочатку учні вивчали джерела та літературу по темі, потім розмовляли з селянами й знайомилися з їх побутом, брали участь в екскурсіях. На основі зібраного матеріалу вони готували доповіді: «Взаємовідносини селян і поміщиків», «Селянське господарство», «Селянські хвилювання», ілюструючи їх діаграмами, що показують співвідношення кріпаків і вільних селян до середини XIX ст., співвідношення числа панщинних і оброчних селян по губерніях і повітах .

Методичні поради з організації бригадно-лабораторної роботи містилися в книзі Б.Н. Жаворонкова і С.М. Дзюбинського «Рухома лабораторія з суспільствознавства». Наприклад, лабораторно-трудовий метод передбачав накопичення матеріалу на екскурсії; відпрацювання його шляхом опису вражень; синтез лабораторії з книгою. При цьому індивідуальна робота розглядалася як засіб виконання частини завдання на основі поділу праці в колективі. Все це дуже нагадувало «Школу дії» (ілюстративний метод) німецького педагога Вільгельма Августа Лая кінця XIX - початку XX ст. Особливе значення він надавав «дії людини», її рухової реакції, вважаючи, що головну увагу слід приділяти виробленню в учнів «вираження» або «зображення». Під цим «термінами» малося на увазі малювання, креслення, ліплення, моделювання, драматизація, спів.

У радянській школі ідеї Лая переносилися на вивчення історичного матеріалу під назвою трудового методу. Але якщо у Лая навчання йшло від знань до дій, то в радянській школі, навпаки, від дій до знань. Отримання знань передбачалося в процесі історичного моделювання, реконструкції різних історичних об'єктів. Так, методист Н.Г. Тарасов організував в своїй гімназії історичний кабінет, де учні займалися моделюванням, робили, наприклад, житла первісної людини, єгипетські піраміди, замки феодалів або дворянські садиби XVIII ст. Часто діти повинні були відвідувати історичний музей своєї школи. Тут Н.Г. Тарасов учням пояснень не давав. Він розподіляв їх по бригадах (5 - 6 осіб) пропонував їм розглянути кілька вітрин і підготуватися до проведення екскурсії. Розглядаючи експонати, учні продумували доповідь по своїй темі. Хвилин через 20 вони починали проводити екскурсію, в кінці якої вчитель робив узагальнення та висновки за темою.

Школярі «реконструювали» різні підприємства минулого (наприклад, московську текстильну фабрику «Прохоровська» кінця XIX ст.). Б.Н. Жаворонков описав як на фабриці учні вивчали організацію і техніку виробництва, обов’язки робітників, з'ясовували зв'язки фабрики з ринком, з життям округу, історію текстильної промисловості.