Сторінка
3

Формування мотивації до занять фізичною культурою у молодших школярів

Якість і терміни виконання завдань повинні контролюватися вчителем. Якщо учень бачить, що вчитель не дуже цікавиться, як виконано його доручення, то виникає байдужість і у самого учня. Наступного разу він буде вважати за необхідне виконання даного йому доручення.

В учня повинна формуватися віра в можливість виконання доручення. При необхідності вчитель фізичної культури повинен допомогти школяреві в організації його громадської роботи (як радою, так і практичними справами).

Школярам повинна надаватися певна самостійність у виконанні громадської роботи. Наприклад, хлопці самі можуть розробити програму спортивного вечора, підготувати стінну газету на спортивну тему і т.д.

При розподілі громадських доручень важливо враховувати психологічні особливості школярів різного віку: їх інтереси, здібності, соціальний статус у групі і в спортивному колективі. Наприклад, школяреві з низьким соціальним статусом у класі на початку не слід давати завдання, потребують керівництва товаришами. Термінові завдання не слід доручати школярам з високою тривожністю, інертністю: вони звикли заздалегідь планувати свою діяльність і в несподівано виниклої ситуації почуваються невпевнено, знервовано. Їм потрібен час, щоб звикнути зі своєю роллю, з отриманим завданням.

Враховуючи схильність учнів до зміни діяльності, доцільніше давати їм разові і тимчасові доручення, а не постійні. Особливо це стосується школярів з сильною нервовою системою, які часто бувають пасивними у громадських справах тільки тому, що даються їм доручення одноманітні і не змушують їх долати труднощі. Групові та колективні доручення повинні превалювати над індивідуальністю.

Мета поставлена вчителем повинна стати метою учня, між мотивами і цілями існує вельми складні стосунки. Найкращий шлях руху - від мотивів до мети, тобто коли учень вже має мотив, що спонукає його прагнути до заданої вчителем мети.

Таким чином, виникає питання: Що лежить в основі навіщо дитина йде до школи? Що лежить в основі мотивації вченні?

Підставою того навіщо дитина йде до школи не є пізнавальний інтерес, у нього ще не сформована навчальна потреба, його інтерес у новій соціальній ролі - бути школярем. Дитину манить до школи не вчення, а стати людиною шановним (йому цікаво стати учнем). Мотив лежить соціальної ролі учня - стати людиною.

До школи в іграх здійснювалося самореалізація дитини. Він вживався в статус суб'єкта, а школі він починає втрачати цей статус, тобто потреба самореалізації себе як суб'єкта діяльності починає падати через організації навчального процесу. У традиційному навчанні виникає необхідність в особливій формі навчання, в основі якого "лежить" непізнавальних потреба, а сама зміна суб'єкта. У традиційному навчанні, як відомо, ЗУН - самоціль, в силу якого характер вчення пристосувальний - зовнішні мотиви потреби. У концепції йдеться від умінь до знання, як основи вміння, а від нього до навички, що відповідає дитячій логіці і дозволяє сформувати інші знання і навички.

В оновленому традиційному навчанні мова йде про зміну характеру навчання, що передбачає зміну позиції учня. А суть зміни полягає в тому, що в учня буде не тільки мотив - потреба бути суб'єктом, а й з'явиться потреба - мотив змінити себе, бути іншим завтра, ніж сьогодні. У нього вирощуються внутрішній мотив, і формування мотивації вченні має будується, на наш погляд, через три наступні здібності:

хочу, тобто це моя потреба - мотив;

хочу, тобто це я вмію робити;

треба, тобто це мені потрібно знати.

Формування цих здібностей по суті є, зміст мотивації, отже, кроки її формування.

Так як молодший шкільний вік серед інших етапів життя виділяється найменшою захворюваністю і найбільшим накопиченням сил для переходу до наступного періоду. Виходячи з цього можна залучити школярів до занять у спортивних секціях, або самостійні заняття учнів фізичною культурою у вільний час.

Соціальні мотиви в цьому віці представлені бажанням дитини отримати головним чином схвалення вчителя

Мотиви занять фізичною культурою можуть бути пов'язані з процесом діяльності і з її результатом.

Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яких вони не можуть дозволити при позиції, наявного у них запасу знань або застосування старих в новій ситуації. Найвищою формою самостійності учнів є виконання ними громадських доручень.

Враховуючи схильність учнів до зміни діяльності, доцільніше давати їм разові і тимчасові доручення, а не постійні.

У дослідженні застосовувався комплекс дослідницьких методів, адекватних меті, завданням, об'єкту і предмету даного дослідження: анкетування, тестування фізичної підготовленості, визначення успішності з предмету "Фізична культура", математичної статистики.

У роботі застосовано такі методи дослідження:

вивчення і аналіз науково-методичної літератури та документів

педагогічне спостереження

анкетування

контрольні випробування

педагогічні дослідження

статистичні методи.

Анкетування проводилося з метою виявлення мотивів, які спонукають молодших школярів до занять фізичною культурою. Також воно проводилося серед батьків.

Анкети для учнів містили питання за переліком типових мотивів, які спонукали б до занять фізичною культурою. Анкети для батьків включали питання, що виявляють їх ставлення до фізичної культури і спорту.

Педагогічне спостереження проводилося з метою вивчення змісту варіативного компонента в навчальному процесі, вибору оптимальних методів організації учнів, виявлення ефективності, застосовуваних засобів, для розвитку фізичних якостей.

Тестування фізичної підготовленості молодших школярів проводилося з метою оцінки рівня рухової підготовленості, збору статистичного матеріалу для вирішення питання про вплив запропонованої методики на динаміку рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Тестування проводилося на початку і в кінці дослідно-експериментальних досліджень. Для дослідження фізичного розвитку і фізичної підготовленості нами використовувалися тести широко використовуються в теорії і практиці фізичної культури і спорту. Для оцінки швидкості рухів використовувався тест в бігу з максимальною швидкістю на дистанції 30 метрів з високого старту. Рівень розвитку координаційних здібностей і швидкісної витривалості оцінювали за допомогою "Човникового" бігу 3х10 метрів. Стрибок у довжину з місця - для характеристики швидкісно-силових якостей; м'язова сила оцінювалася за кількістю підтягування на перекладині і з положення вису на прямих руках хватом зверху на ширині плечей, не торкаючись ногами підлоги. А у дівчаток - піднімання тулуба лежачи на спині за 10 секунд; стрибки через скакалку за 15 секунд - для характеристики координації рухів, умінь і навичок у стрибкових вправах; Загальна витривалість (аеробна) визначалася побіжу на 800 метрів; Показники гнучкості хребетного стовпа визначалися виконанням нахили в перед в положенні сидячи.

Всі тестові завдання виконувалися встановлені кількість разів, залежно від характеру тестового завдання виводилося середнє арифметична оцінка.