Сторінка
2

Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку

У процесі близьких взаємин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й іншими родичами в дитини з перших днів життя формується структура її особистості. Вона входить у світ своїх рідних, переймає норми їх поведінки. Тому батьки в житті дитини відіграють більшу й відповідальну роль. Вони дають перші зразки поведінки. Дитина наслідує, і прагне бути схожою на матір і батька. Коли батьки розуміють, що багато в чому від них самих залежить формування особистості дитини, то вони поводяться так, що всі їх вчинки й поведінка в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони прагнуть їй передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над своєю поведінкою, за відношення до інших людей, увага до організації сімейного життя дозволяє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їхньому всебічному й гармонічному розвитку.

Отже, у розвитку особистості молодшого школяра дуже велику роль відіграють його батьки й близькі люди. Також, від родини залежить: засвоєння норм і форм поведінки дитиною, прояв моральних якостей особистості в спілкуванні, поява соціальних мотивів, прагнення до самоствердження, орієнтація на думки оточуючих людей.

Сімейні відносини як показник формування особистості дитини.

Поняття родини й сімейних відносин

Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо її значення в її житті.

Сім'я як визначена соціальна спільність хвилювала розуми філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сім'я», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші).

У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сім'ї: «Сім'я - заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сім'ї відносини обумовлені розходженням статті і статтєвою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин».

На думку Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна, «сім'я - це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена».

Традиційно головним інститутом виховання особистості дитини є родина. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього наступного життя. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу в школу вона уже більш ніж наполовину сформувалася як особистість.

На думку дослідників, що займаються проблемами сім'ї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші), сім'я може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини. Позитивний плив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім'ї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім'я.

Відомо, що сім'я як мала соціальна група є найкращим виховним середовищем. Однак, деякі фактори, пов'язані зі складом родини, станом її внутрішніх взаємин або виховно-невірними позиціями батьків, можуть викликати зниження виховної здатності родини. Ці фактори можуть приводити до порушень у поведінці дітей і навіть до негативних явищ у формуванні їх особистості.

Одним з факторів, що порушують виконання виховних функцій родини, можуть бути зміни в її складі. Родина є такою малою групою, яка постійно розвивається й видозмінюється.

У виконанні виховної функції стосовно дітей головну роль відіграє подружня пара - батько й мати. У зв'язку із цим говорять про повну родину й неповну, коли відсутній один з батьків. Стабільність сімейного середовища є важливим чинником для емоційної рівноваги й психічного здоров'я дитини. Розпад родини, викликаний розлученням або роздільним проживанням батьків, завжди приносить глибоке потрясіння й залишає в дитині міцну образу, яку можна лише зм'якшити.

Розлука з одним із батьків може привести до появи в дитини почуття страху, депресії й ряду інших симптомів неврозу.

Атмосфера напруженості й конфліктних сімейних ситуацій діє на дитину різко негативно. Будинок перестає бути для неї опорою, вона втрачає почуття безпеки, зникає те джерело, яким була для неї родина, коли в ній панував емоційний зв'язок батьків, коли вони світ їх цінностей були прикладом для наслідування. Порушення такої стабільності сімейної системи може привести дитину, особливо в молодшому шкільному й підлітковому віці, до пошуків опори поза будинком. У такому стані діти легше піддаються зовнішнім впливам, тому що прагнуть до розрядки внутрішнього напруження.

Треба пам'ятати, що чим триваліші за часом розбіжності в родині, тим сильніше їх негативний вплив на дитину.

Осіпова A.A. у своїй праці «Загальна психокорекція» виділяє основні функції та завдання сім'ї:

1. Виховна функція сім'ї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківстві у контактах з дітьми і їхнім вихованням.

2. Господарсько-побутова функція сім'ї складається в задоволенні матеріальних потреб сім'ї й у сприянні збереження їхнього здоров'я.

3. Емоційна функція сім'ї полягає в тім, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

4.Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.

5. Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами родини соціальних норм.

6. Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб родини.

Функції сім'ї згодом перетерплюють визначені зміни: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов, треті-змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сім'ї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утрудняється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, визначені умови життя сім'ї.

Завдання сім'ї полягають у тому, щоб:

створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

- забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

- передати досвід створення і збереження сім’ї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;

- навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

- виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я».

Сімейне виховання повинне ґрунтуватися на визначених принципах і мати визначений зміст, що спрямовано на розвиток усіх сторін особистості дитини:

- гуманність і милосердя до зростаючої людини;

- залучення дітей у життєдіяльність сім’ї як її рівноправних учасників;