Сторінка
14

Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку

Дуже цікавим є той факт, що майже за всіма показниками особистісного розвитку діти мають оптимальний рівень при середньому рівні прояву даного типу виховання, що говорить про те, що дитину треба вміти контролювати. Тобто не нав'язувати їй своїй думки та бажання, не слідкувати за кожним її кроком та діями, а надавати певний простір для самостійності та ініціативності, коригуючи певні помилки дитини, пояснюючи чому потрібно робити саме так, а не інакше.

Так, за при середньому рівні прояву типу виховання «авторитарна гіперсоціалізація» спостерігаємо у дітей вищий рівень креативності, нижчий рівень егоцентризму, у більшості адекватну самооцінку, більш низький рівень тривожності та агресивності, але більш високий рівень виснаженості, астенічності (діти не прагнуть до активності поведінки та діяльності, ініціативності та самостійності).

В 30 сім'ях (100%) виявлено низький рівень прояву стилю виховання «маленький невдаха», тож порівнювати немає можливості.

Таким чином, в результаті проведеного емпіричного дослідження ми можемо зробити наступні висновки:

1. Найбільш поширений серед нашої вибірки стиль виховання (за оцінками батьків) - кооперація(93,3%). Тобто для більшості сімей характерна співпраця між дитиною та батьками, розуміння та повага до дитини з боку батьків, врахування її думки та бажань при прийнятті рішення стосовно її долі.

2. За оцінками дітей найбільш виражений тип виховання «сприятлива ситуація в сім'ї» (близько 64 %), що, в принципі, відповідає оцінкам батьків. Тобто більшість дітей відчувають любов, увагу та піклування з боку батьків, відчувають, що їх розуміють, поважають та підтримують.

3. Також ми виявили, що стосовно дівчат батьки у вихованні більш поблажливі та надають їм більше можливостей бути самостійними, адже дівчата зазвичай більш слухняні та спокійні, ніж хлопці.

4. При порівнянні показників особистісного розвитку при різних рівнях вираження того чи іншого стилю виховання, ми виявили, що при сприятливій обстановці в сім'ї (за оцінками) дітей у них краще розвивається креативність, вони більш впевнені в собі, в своїх можливостях, тобто їм не притаманні тривожність, агресивність та низька самооцінка, також, наслідуючи батьків, дитина навчається спілкуватися з оточуючими, поважати їх, тобто в неї не розвиваються егоцентричні якості. В той час як при інших ситуаціях в сім'ї: ворожості, тривожності, конфліктності, неповноцінності у дитини може в більшій мірі розвиватися тривожність, агресивність, але в меншій мірі креативність та адекватна самооцінка.

5. За оцінками батьків, найбільш сприятливим для особистісного розвитку дитини стилем виховання є «прийняття» та помірний рівень використання ними контролюючих методів. Тобто, якщо батьки приймають дитину такою, як вона, враховують її потреби, думку, поважають її, але при цьому вміло контролюють та коригують її поведінку, то у дитини, за результатами нашого емпіричного дослідження, спостерігаємо найоптимальніші показники особистісного розвитку.

Теоретичний аналіз та емпіричне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Сім'я як мала соціальна група є найкращим виховним середовищем.

2. Виділяють такі основні функції сім'ї: виховна, господарсько-побутова, емоційна, функція духовного (культурного) спілкування, функція первинного соціального контролю, сексуально-еротична функція.

3. Завданням сім'ї є:

- створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

- забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

- передати досвід створення і збереження сім'ї, виховання в ній дітей;

- навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

- виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я».

6. Виділяють наступні тактики виховання в родині, і відповідні їм 4 типи сімейних взаємовідносин: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

5. Існують чотири стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, попустительский, ліберальний.

6. Виділяють такі критерії батьківських відносин: «прийняття -відкидання», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація»,«маленький невдаха».

7. На відношення батьків до дитини впливають такі фактори:

а) Дитячий досвід самих батьків, (частіше у своїй власній родині не усвідомлено формують відносини, які склалися в родині батьків, а також відтворюють ті проблеми, які вони не змогли розв'язати в дитинстві).

б) Нереалізовані потреби батьків (для деяких батьків виховання може стати основною діяльності й навіть основним сенсом життя. Тоді сама дитина стає єдиним об'єктом задоволення цієї потреби. Інша потреба батьків в досягненнях, коли один з батьків прагне, щоб дитина добилася багато чого, особливо того, чого з якихось причин не зміг досягти сам).

в) Особистісні особливості батьків (можна простежити зв'язок між тривожністю одного з батьків, її проявом (у вигляді опікуючої поведінки) і її наслідком - придушенням розвитку активності й самостійності дитини).

г) Стосунки із батьком (чи матір'ю) дитини(якщо щось у дитині нагадує того, хто наніс душевну рану, то батько (мати) зовсім інакше буде сприймати ті характеристики дитини, які вона успадкувала від другого біологічного батька).

д) Обставини народження дитини (нерідко страх втратити дитину, або ж, навпаки, небажаність появи дитини, невідповідність її статі очікуваній або бажаній, ускладнення в особистім житті з появою маляти й т.п., можуть приводити до емоційного відкидання дитини).

9. Існують варіанти взаємин, що заважають нормальному розвитку особистості дитини:

а) Авторитарне відношення батьків до дітей, при якім формування потрібних якостей утруднюється й спотворюється.

б) Демонстративність - підвищена потреба в успіху й увазі до себе навколишніх. Джерелом демонстративності стає недолік уваги дорослих до дітей, які почувають себе в родині занедбаними, "недолюбленими".

в) "Відхід від реальності" спостерігається в тих випадках, коли в дітей демонстративність сполучається із тривожністю. Діти мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізувати її не можуть завдяки своїй тривожності.

10. В результаті проведеного емпіричного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Найбільш поширений серед нашої вибірки стиль виховання (за оцінками батьків) - кооперація(93,3%). Тобто для більшості сімей характерна співпраця між дитиною та батьками, розуміння та повага до дитини з боку батьків, врахування її думки та бажань при прийнятті рішення стосовно її долі.

2. З оцінками дітей найбільш виражений тип виховання «сприятлива ситуація в сім'ї»(близько 64%), що, в принципі, відповідає оцінкам батьків. Тобто більшість дітей відчувають любов, увагу та піклування з боку батьків, відчувають, що їх розуміють, поважають та підтримують.

3. Також ми виявили, що стосовно дівчат батьки у вихованні більш поблажливі та надають їм більше можливостей бути самостійними, адже дівчата зазвичай більш слухняні та спокійні, ніж хлопці.