Сторінка
3

Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку

- відкритість і довірчість відносин з дітьми;

- оптимістичність взаємин у сім’ї;

- послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

- надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання.

Отже метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, що допоможуть гідно перебороти труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне і естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їхнє щастя - усе це залежить від сім’ї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання.

Типи й стилі сімейних взаємин

Розглядаючи основні типи сімейних відносин, необхідно мати на увазі вплив кожного з них на формування поведінки й певних рис особистості дитини.

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена, система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, урахування того, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Психологами виділено 4 тактики виховання в родині, та відповідаючі їм 4 типи сімейних взаємовідносин, що є й передумовою й результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

Диктат у родині проявляється в систематичному придушенні (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності іншого.

Батьки, зрозуміло, можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально оправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам впливу наказ і насильство, зустрічаються з опором дитини, яка відповідає на натиск, примус, погрози своїми контрзаходами: лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зломленими й багато цінних якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й у свої можливості. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення її права голосу при вирішенні питань, до нього стосовних, - усе це гарантія серйозних невдач формування його особистості.

Гіперопіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, обгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, ухвалюючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідного будинку. Саме ці діти виявляються найбільш непристосованими до життя в колективі.

На визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, будуватися тактика "невтручання". При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Співробітництво як тип взаємовідносин у сім'ї припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними.

Можна виділити чотиристилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, попустительский, ліберальний.

Демократичний стиль (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності. Це стиль "згоди".

При авторитарному виховному стилі (в основі - тактика диктату) батьками нав'язується своя думка дитині - стиль "придушення".

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім'ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім'я для неї - лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Усвоїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні критерії батьківських відносин:

1. «Прийняття - відкидання»

Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.

Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині випробують до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.

2. «Кооперація» - батьки зацікавлені у справах і планах дитини,намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінюють її інтелектуальні ітворчі здібності, випробують почуття гордості за неї.

3. «Симбіоз» - батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.

4. «Авторитарна гіперсоціалізація» - батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав'язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.

5. «Маленький невдаха» - у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії.

Молодший школяр бачить себе очами близьких дорослих, що виховують його. Якщо оцінки й очікування в родині не відповідають віковим і індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе стають викривленими.

М.І. Лисіна простежила розвиток самосвідомості й особистості молодших школярів залежно від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в родинах, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їхні фізичні й розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, чим у більшості однолітків, прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто позитивно заохочують, а карають, в основному, відмовою від спілкування.