Сторінка
3

Інноваційні освітні проекти та управління їх здійсненням

Розвиток інноваційних освітніх технологій передбачає глибоке осмислення та впровадження інноваційних проектів у навчально-виховний процес. Високий рівень професіоналізму й компетентності вчителів сприяє вдосконаленню освітньої діяльності закладу, втіленню нових ідей та інноваційних освітніх проектів у загальну систему освіти.

На загальнодержавному рівні інноваційні проекти в системі загальноїсередньої освіти регулюються:

наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» (від 07.11.00 р. № 522)

наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад»(від 20.02.02 р. № 114)

наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про здійснення моніторингу виконання інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків» (від 17.04.03 р.№ 245) та інші.

Освітня сфера є досить комплексною за глибиною та охопленням різних напрямків освітньої діяльності, тому нормативно-правове поле реалізації освітніх процесів включає регулювання не лише освіти, але й дотичних сфер людської діяльності. Тому в огляді нормативно-правового законодавства освітніх процесів доцільно розділяти законодавство загальної дії та законодавство спеціальної дії. Більш детально хочемо зупинитись на положеннях Конституції України, що стосуються освітньої сфери. Конституція України – основний закон країни, що закладає концептуальні підходи в управлінні освітою, а її положення лягають в основу всіх нормативно-правових документів, які регламентують освітні процеси в Україні. Положення Конституції України, що прямо стосуються освітньої сфери (є ще такі, що безпосередньо впливають через регламентування інтелектуальної, трудової діяльності, щодо найвищої цінності людини тощо) та їх тлумачення в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Отже, складність та об’ємність нормативно-правового поля реалізації освітніх процесів в Україні ще раз підкреслює необхідність використання особливих підходів до управління сферою освіти, що підсилюється її значенням для розвитку інтелектуально-трудового потенціалу країни. Аналіз документів нормативно-правового регулювання освіти в Україні за різними управлінськими рівнями дав змогу нам окреслити основні проблемні напрямки дії таких документів та визначити пріоритетні заходи з удосконалення вітчизняного законодавства.

Методи впровадження управління інноваційними проектами в освітній діяльності

Управління інноваційними педагогічними проектами є однією із складових загальної системи управління освітою. На сучасному етапі у системі освіти акцент робиться на управлінні цілісним педагогічним проектом на науковій основі, розумінні всієї його складності, знання механізмів і закономірностей педагогічної взаємодії, які сприяють розвитку особистості, що є основним завданням освіти. Управління інноваційними проектами здійснюється на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні загальноосвітніх навчальних закладів. Спільним для всіх рівнів управління освітою є прагнення подолати адміністративний стиль управління, мінімізувати бюрократичні зв’язки між рівнями управління, використовувати інтелектуальний та творчий потенціал педагогів, залучати вчених до вирішення проблем сучасної педагогічної практики.

Управління освітою можна розглядати у трьох аспектах:

організація – управління освітою є складною організаційно-структурною системою, до складу якої входять структурні елементи державного, регіонального управління освітою та управління загальноосвітнім навчальним закладом;

процес – управління освітою є комплексом взаємозалежних циклічно повторюваних процесів розробки та реалізації рішень, спрямованих на забезпечення функціонування та розвитку усіх складових системи освіти;

взаємодія суб’єктів освіти – управління освітою є складний багатоплановий процес, в якому зміни суб’єктів відбуваються не лише в межах взаємозв’язку, але й у межах взаємозумовленості.

В організаційно-структурній системі управління інноваційними проектами доцільно виділити три рівні: загальнодержавний; регіональний; шкільний (рівень загальноосвітнього навчального закладу). На думку О.Савченко, на загальнодержавному рівні формуються дві домінанти управління інноваційними проектами: запровадження державних стандартів і особистісно-орієнтованих методичних систем. При цьому на всіх рівнях має реалізуватися поетапний підхід до створення науково-методичного супроводу інноваційного процесу, щоб досягти цілісності, оптимального співвідношення зовнішнього й внутрішнього управління та самоуправління з поточним коригуванням результатів управлінської діяльності.

Зміст поетапного управління інноваційними проектами на загальнодержавному рівні складається з: організації засвоєння вчителями, керівниками школи нових цілей і нових професійних знань; вивчення готовності керівників школи й учителів до запровадження нових програм; підготовка методичного забезпечення нових інтегрованих предметів; запровадження нового змісту й форм управлінської діяльності на рівні школи; виявлення оцінки можливостей школи з точки зору доцільності зміни її статусу, структури й кадрів; індивідуальної роботи з учителями, всебічного вивчення причин, які ускладнюють запровадження педагогічних інновацій; удосконалення організаційної і професійної культури школи. Слід відмітити, що загальнодержавний рівень управління інноваційними проектами здійснює основну функцію управління освітою в державі – забезпечення умов для реалізації освітніх потреб сучасної особистості і суспільства. Реалізація нового змісту управління освітою сприяє формуванню сучасного освітнього середовища.

Регіональний рівень управління забезпечує розвиток освіти в окремому регіоні, створює умови для впровадження та реалізації освітніх нововведень у практику шкільного навчання та виховання, сприяє пошуку доцільних механізмів управління цими процесами. Управління розвитком системи шкільної освіти регіону в умовах інноваційних перетворень слід розглядати як процес, що забезпечує взаємозв’язок усіх компонентів системи, реалізується через нові управлінські функції (розробка інноваційної політики, вивчення процесів функціонування й розвитку системи на основі моніторингових досліджень, організації експертизи нововведень, виявлення та підтримки освітньої ініціативи тощо). Це сприяє переходу системи від одного якісного стану до вищого з метою задоволення різноманітних освітніх інтересів і потреб особистості на основі максимального використання наукового, культурного, економічного потенціалу регіону. У дослідженнях сучасних учених поняття „регіональна освіта” розкривається як узгодженість загальнодержавних і регіональних стратегій та пріоритетів, подолання межі між освітніми можливостями різних регіонів. Водночас регіональна освіта – це формування самостійної регіональної політики; перехід від моноосвітньої системи до полікультурної освітньої різноманітності; створення можливостей для формування цілісної регіональної стратегії розвитку освіти. Так, наприклад, у Житомирській області регіоналізація освіти з метою створення освітньої системи здійснюється на основі: врахування історичних, культурних, соціально-економічних місцевих особливостей у змісті, організації освітнього та навчально-виховного процесів; розширення мережі навчальних закладів різних типів та з різними освітніми послугами для забезпечення зростаючих потреб населення щодо отримання якісної освіти; гуманізація навчальних закладів, яка передбачає включення учнів в організовану систему пізнавальної діяльності; поєднання глобальних тенденцій розвитку освіти в країні, у міжнародному просторі в контексті своїх регіональних програм розвитку; зближення місцевих органів влади з реальним життям школи, мобілізації матеріальних та інтелектуальних ресурсів; створення сприятливого соціально-освітнього середовища для реалізації педагогічних нововведень, мобілізуючи місцеві органи влади, матеріальні та інтелектуальні ресурси; запровадження інноваційних освітніх проектів у навчально-виховний процес. Значна увага приділяється запровадженню інноваційних проектів, розроблених освітянами області, які рішенням управління освіти і науки Житомирської ОДА мають дозвіл для застосування (регіональний рівень). Житомирський відділ освіти поширює інновації шляхом інформування про нововведення, проведення конференцій, методичних семінарів, педагогічних читань у навчальних закладах, методичної підтримки інноваційних освітніх проектів, заохочення педагогів-новаторів і створення педагогічних умов для формування і застосування інноваційних технологій, інформування через різноманітні конкурси, публікації у фахових виданнях працівників системи освіти з метою формування їх „інноваційної культури”, „інноваційної поведінки”, тобто орієнтації на нове бачення розв’язання проблем, на відкриття та пошук нових нестандартних рішень, засобів більш раціонального досягнення успіху. Звичайно, у здійсненні інноваційної діяльності є проблеми: інноваційний розвиток гальмується внаслідок недостатньої підготовленості і проінформованості багатьох педагогів та керівників щодо інноваційної освітньої діяльності. Вчителі не завжди мають своєчасну інформацію про інновації, найсучасніші науково-методичні розробки. Потребує розв’язання також проблема підготовки вчителя-новатора, який володіє проективним мисленням, схильний до пошуку перспективних педагогічних технологій. У навчальних закладах області ще недостатній рівень аналізу результативності дослідно-експериментальної роботи, прогнозування очікуваних результатів. З поля зору відділів освіти, методичних кабінетів нерідко випадають питання оцінювання діяльності навчального закладу, педагога, навчальних досягнень учнів; технологій управління через призму інноваційної діяльності. Важливо, щоб запровадження інноваційних технологій сприяло збереженню і зміцненню здоров’я дітей під час їх впровадження. Дуже часто підвищення якості освіти адміністрація навчальних закладів пов’язує не зі змінами навчально-виховного процесу в технологічно-змістовому аспекті, а лише зі змінами організаційного характеру. За експеримент видається наспіх проведена робота, коли неможливо оцінити її конкретні цілі і виділити більш-менш визначений результат. Також непросто залучити науковців до керівництва експериментальною роботою і розробки концепцій, проектів. Повільно ще йде підвищення рівня знань педагогічних працівників, які включаються в інноваційні процеси. Таким чином, регіональний рівень управління інноваційними процесами забезпечить ефективний розвиток системи загальної середньої освіти за умов, якщо: зміни, які в ній відбуваються відповідають пріоритетам і перспективам розвитку освіти, що зафіксовані у стратегічних напрямах управлінської діяльності; забезпечені соціально-психологічні та педагогічні умови для різних форм стимулювання педагогів до інноваційного пошуку; керуюча система (орган управління освітою регіону) володіє та використовує засоби управління, що забезпечують інноваційний розвиток системи при збереженні її цілісності; відбувається оновлення функцій управлінської діяльності з урахуванням інноваційних перетворень; організаційно-технологічні підходи до управління інноваційними процесами відповідають меті та завданням розвитку освіти регіону; суб’єкти керуючої системи здатні вирішувати завдання, що стоять перед управлінням інноваційними процесами в освіті регіону. На шкільному рівні управління ефективність реалізації нововведень значною мірою залежить від багатьох чинників і насамперед від інноваційного потенціалу школи.