Сторінка
3

Дидактична гра як засіб формування комунікативних умінь і навичок розумово відсталих учнів на уроках географії

Комунікативна спрямованість навчання виявляється в постановці адекватних цілей при організації учбової діяльності даних дітей, у відборі змісту, виборі прийомів навчання, організації мовної діяльності учнів. Отже, спеціальне навчання у допоміжній школі сприяє подоланню вад граматичної будови мовлення дітей з розумовою відсталістю. Учні навчаються правильно будувати прості поширені речення, вживати різні граматичні конструкції. Проте самостійна вербалізація складних взаємовідношень залишається для них недоступною.

Засоби розвитку комунікативних вмінь розумово відсталих школярів

Рівень мовленнєвого розвитку розумово відсталих школярів вимагає від корекційної освіти більш детального вивчення та розробки нових засобів корекції комунікативної сфери учнів спеціальної школи.

На сучасному етапі розвитку науки, відомі такі засоби корекції і розвитку комунікативної сфери розумово відсталих школярів як: засоби слухової наочності, наочно-слухові засоби, аудіовізуальні засоби, ситуативні завдання, аудіювання, читання, переказ, дидактичні ігри.

До засобів слухової наочності відносяться: компакт-диски і аудіокасети. Їх використання сприяє виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Ці засоби можна використовувати як допоміжні методи у полегшенні засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовується дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках використовується додатковий матеріал — вправи з наголошування і вимови, віршові тексти. Аудіозаписи найчастіше використовують при засвоєнні важких слів. Інколи для пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі.

До наочно-слухових (аудіовізуальних) засобів належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кінофрагменти.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації — зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках географії.

Звуковий супровід — це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні. Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3—5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках враховуються пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Забезпечується органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів.

Ситуативні завдання. Основна мета комунікативних завдань – використання певної мовної одиниці у процесі мовлення. Одним із комунікативно спрямованих видів робіт є ситуативні завдання. Метод моделювання висловлювання реалізується в ситуативних завданнях, які ґрунтуються на залежності висловлювання, його мовного оформлення від мовленнєвої ситуації. Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст та форму своїх висловлювань з мовленнєвою ситуацією, ці завдання дисциплінують мислення, формують уміння обирати найдоцільніший варіант мовного матеріалу відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації.

Під час аудіювання застосовуються такі види роботи з дітьми: з'ясування вчителем конкретного завдання та повторення його учнями; складання плану почутого; виписування ключових слів; виписування ключових фраз; відповіді на питання; переказування, інтерпретація почутого; складання тез, конспектування; складання таблиць, схем; прослуховування на аудіо- та відеокасетах; мовний аналіз.

Під час читання, вчитель пропонує такі види діяльності учням: відповіді на питання за прочитаним; виділення у прочитаному нової і раніше відомої інформації; висловлювання свого ставлення до прочитаного; виявлення функціональних особливостей мовних одиниць; мовний аналіз тексту.

Види робіт з розвитку зв'язного писемного мовлення:

- робота з текстом;

- тема, основна думка;

- способи зв'язку речень у тексті (ланцюжковий, паралельний);

- цілісність тексту (смислова, граматична, структурна); композиційно-структурні особливості тексту (абзац, складне синтаксичне ціле);

- актуальне членування (дане й нове);

- засоби зв'язку речень у тексті (займенники, прислівники, синоніми, лексичні повтори тощо);

- редагування написаного.

Переказ - вид роботи, який передбачає відтворення змісту висловлювання і складання тексту за готовим матеріалом. Значення переказів:

• виробляє навички виразно слухати й відтворювати почуте або прочитане;

• вчить розуміти й адекватно передавати чужі думки в усній і писемній формі;

• закладає основи якісного викладу власних думок.

Твір - вид роботи, який передбачає самостійний виклад учнями думок, суджень, почуттів.

Також для розвитку мовної компетенції на уроках використовуються ряд завдань:

- завдання на мовне вправляння (різноманітні вправи (значною мірою для самостійної роботи), тести, складання конспектів, анотацій, рецензій);

- завдання дослідницько-пошукового характеру, спрямовані на розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь; корекція та редагування текстів;

- моделювання ситуацій; виконання проблемно-пошукових завдань;

- підготовка повідомлень, доповідей, рефератів, виступів у науковому стилі.

Всі вище перелічені засоби розвитку комунікативних умінь учнів спеціальної школи використовуються у цілісному поєднанні, доповнюючі один одного, таким чином підсилюючі свій корекційний вплив. Та цих методів та засобів може бути замало для повноцінного розвитку комунікативних вмінь розумово відсталих школярів. Для дитини з вадами потрібні особливі форми освітнього середовища: створення єдиного корекційно-розвивального простору і обладнання предметно-розвивального середовища, яке б стимулювало мовленнєвий і особистісний розвиток дитини.

На основі аналізу спеціальної та загальної психолого-педагогічної літератури можна виділити ще один засіб розвитку мовленнєвої компетенції розумово відсталих школярів такий як гра.