Сторінка
3

Професійне становлення студентів вищих навчальних закладів художньо-естетичного профілю

Якість художньої освіти в загальноосвітніх школах та підготовка майбутніх учителів до вирішення завдань художнього навчання значною мірою залежить від навчальних програм з образотворчого мистецтва. Вивчення та аналіз цього питання показує, що протягом останніх десяти років в Україні створено різноманітні програми художньо-естетичного циклу: програму "Образотворче мистецтво. 1-4, 5-7 класи", рекомендовану Міністерством освіти і науки України (автори Л. Любарська, М. Резніченко), програму "Образотворче мистецтво. 5-7 класи" (автор Л. Фесенко), експериментальну програму "Образотворче мистецтво. 5–7 класи" (укладачі О. Соронович, О. Печеняк), інтегровану програму "Мистецтво" (автори: О. Щолокова, Л. Ващенко, Л. Масол). Серед інтегрованих програм є "Експериментальна програма з образотворчого мистецтва для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів", укладена С.В. Коновець [16]. Крім того, вченими педагогами було опубліковано навчально-методичні посібники для вчителів і студентів (М. Ростовцев, В. Кузін, Г. Полякова, Б. Неменський та ін.). Методику навчання малюнка, живопису, народного й декоративно-прикладного мистецтва та дизайну в школі описано Н. Сокольніковою. Автор посібника висвітлює теоретичні й практичні основи навчання образотворчого мистецтва в початковій школі, ґрунтовно описує різноманітні методи та прийоми.

У сучасній психолого-педагогічній літературі з найбільшою визначеністю описані два напрямки керівництва творчою діяльністю: побудова логічної поетапності в досягненні кінцевого творчого результату та створення психологічних передумов, які сприяють творчості, забезпечують успіх й визначають психологічну готовність до творчості. До таких умов належать:

· сукупність спеціальних здібностей, знань, умінь і навичок, які сприяють успішному оволодінню засобами образотворчого мистецтва та забезпечують реалізацію художнього задуму;

· уява (відтворювальна і творча), яка породжує художній задум і визначає загальні шляхи його реалізації;

· естетична позиція, яка проявляється в емоційному відчутті прекрасного, у відборі естетичних та суспільних ідеалів.

Якісні зміни в розвитку естетичної компетентності студентів обумовлюють відповідні зміни в педагогічному керівництві їхньою творчістю, що відображається в розробці логічної поетапності творчого процесу. Творчий пошук художника можна поділити на такі етапи: перші художні накопичення, виникнення задуму, реалізація змісту композиції, остаточна розробка. Талановитий педагог-художник має підкоряти заняття з образотворчого мистецтва “залізній логіці ”, використовувати методи наочного навчання, проводити свою авторську лінію викладання, здійснювати диференційований підхід, мати як наукові знання так і власне дарування художника; розумову активність, здібність до неординарного мислення, почуття кольору; мати гнучкість в організації художньої діяльності тих, хто навчається, бути цілеспрямованим, зацікавленим у результатах своєї праці тощо.

У результаті аналізу наукової літератури нами було виявлено біля п'ятдесяти таких компонентів, які можна об'єднати у наступні групи професійно важливих якостей: художньо-творчі здібності; методичні здібності; здібності розкривати і розвивати індивідуальність своїх вихованців, враховувати закономірности їх фізіологічного і психологічного розвитку; здібності до професіонального самовдосконалення тощо. Резюмуючи результати аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури з зазначеної проблеми в цілому, можна зробити наступні висновки. На теоретичному і практичному рівнях послідовно вирішуються проблеми виявлення особистісних особливостей обдарованої молоді. Це дозволяє виявити елементи структурування цінністо – мотиваційного компоненту: художньо-графічних здібностей; їхньої ранньої діагностики; розвитку і психолого-педагогічного супроводу, вивчити особливості вікових трансформацій образотворчих здібностей, виокремити професіонально-значимі якості викладача-художника; розробити методику його професійної підготовки.

Визначення рівня когнітивного та діяльнісного компонентів професійного становлення студентів

Оскільки ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви, мету, потреби в професійному навчанні, вдосконаленні, самовихованні, саморозвитку, ціннісні установки актуалізації в професійній діяльності, стимулює творчий прояв особи в професійній діяльності, то він припускає наявність інтересу до професійної діяльності, який характеризує потребу людини в знаннях, в оволодінні ефективними способами організації професійної діяльності. Також ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви здійснення педагогічної діяльності, спрямованість на передачу суми знань і розвиток особистості учнів.

Когнітивний компонент має забезпечити вільне володіння вчителем навичками опрацювання інформації та роботи з інформаційними об’єктами, які безпосередньо впливають на навички вдосконалення професійних знань і умінь, знання міжпредметних зв’язків тощо. Рівень розвитку когнітивного компоненту визначається повнотою, глибиною, системністю знань вчителя в його предметній області.

Діяльнісний компонент – це активне застосування інформаційних технологій і комп’ютера в професійній діяльності як засобів пізнання і розвитку ІКТ-компетентності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей в учнів. Комунікативна складова цього компоненту виявляється в умінні встановлювати міжособистісні зв’язки, вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях, опановувати засобами вербального і невербального спілкування.

У діяльнісному компоненті ІКТ-компетентності педагога, можна виділити два рівні: базовий і предметно-орієнтований. Під базовим рівнем розуміється набуття студентами знань, умінь й досвіду інваріантної складової, необхідний вчителеві - початківцю для вирішення освітніх завдань, перш за все, засобами комп’ютерних технологій загального призначення. На цьому рівні ІКТ-компетентність включає використання інформаційних технологій сучасного суспільства (комп’ютерних, мультимедійних Інтернет, електронних засобів масової інформації, мобільних телефонів і т.п.) для пошуку, доступу, зберігання, вироблення, уявлення і обміну інформацією, а також комунікацію між людьми і роботу в Інтернеті.

Предметно-орієнтований рівень припускає освоєння і формування готовності до впровадження в освітню діяльність спеціалізованих технологій і ресурсів, розроблених відповідно до вимог змісту того або іншого навчального предмету. Зміст предметно-професійної ІКТ-компетенції вчителя безпосередньо залежать від потреб його предметної галузі. Вивчення тих чи інших комп’ютерних технологій та засобів повинне бути зумовлено потребами вчителя в його професійній діяльності. Тому загального змісту даного компоненту ІКТ-компетентності навести неможливо – він має складатися відповідно до потреб кожної навчальної групи.

Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності вчителя визначається відношенням вчителя до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її здійснення. Вона включає самосвідомість, самоконтроль, самооцінку, розуміння власної значущості в колективі і розуміння результатів своєї діяльності, відповідальності за результати своєї діяльності, пізнання себе і самореалізації в професійній діяльності через засоби ІКТ. Розвиток кожного компоненту ІКТ-компетентності пов’язаний з формуванням його характеристик і властивостей як частини цілісної системи.