Сторінка
3
Якість художньої освіти в загальноосвітніх школах та підготовка майбутніх учителів до вирішення завдань художнього навчання значною мірою залежить від навчальних програм з образотворчого мистецтва. Вивчення та аналіз цього питання показує, що протягом останніх десяти років в Україні створено різноманітні програми художньо-естетичного циклу: програму "Образотворче мистецтво. 1-4, 5-7 класи", рекомендовану Міністерством освіти і науки України (автори Л. Любарська, М. Резніченко), програму "Образотворче мистецтво. 5-7 класи" (автор Л. Фесенко), експериментальну програму "Образотворче мистецтво. 5–7 класи" (укладачі О. Соронович, О. Печеняк), інтегровану програму "Мистецтво" (автори: О. Щолокова, Л. Ващенко, Л. Масол). Серед інтегрованих програм є "Експериментальна програма з образотворчого мистецтва для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів", укладена С.В. Коновець [16]. Крім того, вченими педагогами було опубліковано навчально-методичні посібники для вчителів і студентів (М. Ростовцев, В. Кузін, Г. Полякова, Б. Неменський та ін.). Методику навчання малюнка, живопису, народного й декоративно-прикладного мистецтва та дизайну в школі описано Н. Сокольніковою. Автор посібника висвітлює теоретичні й практичні основи навчання образотворчого мистецтва в початковій школі, ґрунтовно описує різноманітні методи та прийоми.
У сучасній психолого-педагогічній літературі з найбільшою визначеністю описані два напрямки керівництва творчою діяльністю: побудова логічної поетапності в досягненні кінцевого творчого результату та створення психологічних передумов, які сприяють творчості, забезпечують успіх й визначають психологічну готовність до творчості. До таких умов належать:
· сукупність спеціальних здібностей, знань, умінь і навичок, які сприяють успішному оволодінню засобами образотворчого мистецтва та забезпечують реалізацію художнього задуму;
· уява (відтворювальна і творча), яка породжує художній задум і визначає загальні шляхи його реалізації;
· естетична позиція, яка проявляється в емоційному відчутті прекрасного, у відборі естетичних та суспільних ідеалів.
Якісні зміни в розвитку естетичної компетентності студентів обумовлюють відповідні зміни в педагогічному керівництві їхньою творчістю, що відображається в розробці логічної поетапності творчого процесу. Творчий пошук художника можна поділити на такі етапи: перші художні накопичення, виникнення задуму, реалізація змісту композиції, остаточна розробка. Талановитий педагог-художник має підкоряти заняття з образотворчого мистецтва “залізній логіці ”, використовувати методи наочного навчання, проводити свою авторську лінію викладання, здійснювати диференційований підхід, мати як наукові знання так і власне дарування художника; розумову активність, здібність до неординарного мислення, почуття кольору; мати гнучкість в організації художньої діяльності тих, хто навчається, бути цілеспрямованим, зацікавленим у результатах своєї праці тощо.
У результаті аналізу наукової літератури нами було виявлено біля п'ятдесяти таких компонентів, які можна об'єднати у наступні групи професійно важливих якостей: художньо-творчі здібності; методичні здібності; здібності розкривати і розвивати індивідуальність своїх вихованців, враховувати закономірности їх фізіологічного і психологічного розвитку; здібності до професіонального самовдосконалення тощо. Резюмуючи результати аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури з зазначеної проблеми в цілому, можна зробити наступні висновки. На теоретичному і практичному рівнях послідовно вирішуються проблеми виявлення особистісних особливостей обдарованої молоді. Це дозволяє виявити елементи структурування цінністо – мотиваційного компоненту: художньо-графічних здібностей; їхньої ранньої діагностики; розвитку і психолого-педагогічного супроводу, вивчити особливості вікових трансформацій образотворчих здібностей, виокремити професіонально-значимі якості викладача-художника; розробити методику його професійної підготовки.
Визначення рівня когнітивного та діяльнісного компонентів професійного становлення студентів
Оскільки ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви, мету, потреби в професійному навчанні, вдосконаленні, самовихованні, саморозвитку, ціннісні установки актуалізації в професійній діяльності, стимулює творчий прояв особи в професійній діяльності, то він припускає наявність інтересу до професійної діяльності, який характеризує потребу людини в знаннях, в оволодінні ефективними способами організації професійної діяльності. Також ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви здійснення педагогічної діяльності, спрямованість на передачу суми знань і розвиток особистості учнів.
Когнітивний компонент має забезпечити вільне володіння вчителем навичками опрацювання інформації та роботи з інформаційними об’єктами, які безпосередньо впливають на навички вдосконалення професійних знань і умінь, знання міжпредметних зв’язків тощо. Рівень розвитку когнітивного компоненту визначається повнотою, глибиною, системністю знань вчителя в його предметній області.
Діяльнісний компонент – це активне застосування інформаційних технологій і комп’ютера в професійній діяльності як засобів пізнання і розвитку ІКТ-компетентності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей в учнів. Комунікативна складова цього компоненту виявляється в умінні встановлювати міжособистісні зв’язки, вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях, опановувати засобами вербального і невербального спілкування.
У діяльнісному компоненті ІКТ-компетентності педагога, можна виділити два рівні: базовий і предметно-орієнтований. Під базовим рівнем розуміється набуття студентами знань, умінь й досвіду інваріантної складової, необхідний вчителеві - початківцю для вирішення освітніх завдань, перш за все, засобами комп’ютерних технологій загального призначення. На цьому рівні ІКТ-компетентність включає використання інформаційних технологій сучасного суспільства (комп’ютерних, мультимедійних Інтернет, електронних засобів масової інформації, мобільних телефонів і т.п.) для пошуку, доступу, зберігання, вироблення, уявлення і обміну інформацією, а також комунікацію між людьми і роботу в Інтернеті.
Предметно-орієнтований рівень припускає освоєння і формування готовності до впровадження в освітню діяльність спеціалізованих технологій і ресурсів, розроблених відповідно до вимог змісту того або іншого навчального предмету. Зміст предметно-професійної ІКТ-компетенції вчителя безпосередньо залежать від потреб його предметної галузі. Вивчення тих чи інших комп’ютерних технологій та засобів повинне бути зумовлено потребами вчителя в його професійній діяльності. Тому загального змісту даного компоненту ІКТ-компетентності навести неможливо – він має складатися відповідно до потреб кожної навчальної групи.
Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності вчителя визначається відношенням вчителя до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її здійснення. Вона включає самосвідомість, самоконтроль, самооцінку, розуміння власної значущості в колективі і розуміння результатів своєї діяльності, відповідальності за результати своєї діяльності, пізнання себе і самореалізації в професійній діяльності через засоби ІКТ. Розвиток кожного компоненту ІКТ-компетентності пов’язаний з формуванням його характеристик і властивостей як частини цілісної системи.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Підвищення якості знань учнів засобами проблемних ситуацій на уроках трудового навчання з варіативної частини "Технологія оздоблення виробів бісером 7 клас"
Індивідуальний підхід до навчання молодших школярів
озробка учбового матеріалу для викладання вищої математики на тему "Наближені методи обчислення визначених інтегралів"
Використання персонального комп'ютера як засобу навчальної діяльності для підготовки творчого вчителя
Підвищення рівня інформаційної культури майбутніх вчителів іноземних мов