Сторінка
8

Розвиток творчих здібностей молодших школярів шляхом використання української народної казки на уроках читання

У Павлиській школі на видному місці — стенд із закликом: «Матері! Розказуйте дітям народні казки!» Є тут і кімната казки, яка обладнується відповідно до тієї чи іншої групи казок. Василь Олександрович надавав великого значення спілкуванню дитини з казкою. Першим періодом цього процесу він вважав слухання казок; другим — інсценізацію їх; третім — складання казок самими дітьми. Гра, фантазія — життєдайне джерело не лише дитячого мислення, а й переживань. Естетичні, моральні, інтелектуальні почуття, що народжуються під впливом казок, активізують думку дитини. У її свідомість разом з казковими образами входить слово, яке стає сферою духовного життя і разом з тим — живою реальністю мислення. «Мова — це матеріальний вираз думки, і дитина лише тоді знатиме її, коли разом зі смислом сприймає яскраве емоційне забарвлення, живий трепіт музики рідного слова . Переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якій — казка».

Дитина розуміє, що на світі немає ні Баби-Яги, ні Кащея Безсмертного, ні Івасиса-Телесика, але вона в цих образах бачить добро і зло, виражає особисте ставлення до поганого і доброго. Створені народом образи, які живуть тисячоліттями, доносять до розуму і серця дитини могутній дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення, писав В. О. Сухомлинський. Отже, казка — витвір народу — чудовий і нічим незамінний засіб виховання любові до рідної землі, до народу Батьківщини.

У шкільній практиці слід більше уваги приділяти «безсмертній поезії, родоначальниці книжкової літератури» — казці, яка несе в собі заряд могутньої виховної сили.

Щоб розкрити його, вчитель має досконало знати природу цього художньо довершеного твору і не тільки «пройти», вивчити з учнями казки, передбачені програмами початкових класів, а й на їх матеріалі навчити дітей бачити навколишнє, тонко відчувати красу природи, формувати поняття добра і зла, виховувати любов до рідної землі, розкривати скарби мови, розвивати фантазію.

Дорослі завжди захоплюються тим, що дитина дошкільного і молодшого шкільного віку допитлива, інколи навіть надокучлива своїми безперестанними «чому?». Проте мало хто замислюється над тим, що саме в цьому віці вона тягнеться і до знань, і до дії, і цей нестримний потяг найвиразніше виявляється у формулі «я сам» («я сама»). Це — прагнення до творчості. Тому вчитель зобов'язаний забезпечити максимальні умови для творчості кожного учня, бо саме в такому разі і знання вливаються у дитячу свідомість життєдайною силою, а не обтяжують мертвим вантажем зубрячки й запам'ятовування.

Творчість дитини — це особливе піднесення її духовних сил, яке характеризується переживанням почуття краси, вдоволення, радості, це самоствердження особистості. Під впливом почуттів, пробуджених казковими образами, дитина вчиться мислити словами, стверджує В. О Сухомлинський.

Прийоми навчання учнів складати казки (на прикладі 1 класу).

Перший етап — слуханняказки. Розповідає її вчитель або хтось з учнів (за бажанням). Новим для першокласників є обговорення прослуханого твору. Воно необхідне для того, щоб спонукати школяра до усвідомлення образів, які виникли в його уяві на ґрунті емоцій. У процесі обговорення учень зіставляє свої уявлення з уявленнями товаришів. Крім того, формулює думку, інакше кажучи, переходить від мови образів до мови слова.

До читанняказки вчитель приступає в основному тоді, коли школярі вже навчилися читати найпростіші тексти. Вони не лише слухають, а й стежать за написаним, мають змогу при бажанні прочитати казку повторно. Обговорення набуває складнішої форми, вводяться як усні, так і письмові вправи.

Третій етап — виготовленняідобірілюстраційдоказки. На уроці в 1 класі на тему «Малювання ілюстрацій до казки «Хатка на курячих лапках» має зосередити увагу учнів на поділі персонажів (на добрих і злих), а також на деталях обставин. Діти мають конкретно уявити, що дія відбувається, приміром, у лісі, хатка — рублена тощо. Розгляд ілюстрацій закріплює їхні уявлення: ліс — зеленого кольору, хатка — коричневого, курячі лапки — жовтого.

Добір ілюстрацій — цікавий, захопливий для дітей вид роботи, яку вони виконують у позаурочний час. Дитина вже має певні уявлення про образи прослуханої казки. І хоч після обговорення вони набули більш сталих обрисів, та все ж є суто індивідуальними, і кожен учень добирає малюнки (картинки, вирізки з журналів, аплікації та ін.) саме відповідно до свого бачення казки, що збагачує, розширює, деталізує уявлюваний образ. І досить часто дібраний малюнок за асоціацією таким чином скеровує уяву дитини, що вона вносить суттєві зміни до обставин, подій, у характеристику образів. Наведемо епізод з практики вчителів початкової школи. Учителька прочитала дітям казку про Ведмедика (яку написав учень її попереднього випуску). В інтерпретації автора Ведмедик любить поспати, поласувати чимось смачненьким, повередувати. При доборі ілюстрацій, тобто в процесі переосмислення уявлюваних образів, у школярів з'явилися нові варіанти казки. У першого учня. Ведмедик був уже не ледачим і сонливим, а слухняним, охайним, сумлінним учнем, котрий швидко навчився читати, писати й малювати. її варіант виник в основному під впливом двох кольорових картинок. На одній Ведмедик зображений за столом; він уважно читає, а на столі — малюнки, фарби, охайно складені книжки і зошити. На другій — Ведмедик спить, освітлений яскравим сонячним промінням, яке заглядає у саме віконечко і хоче розбудити його. Учень назвав свій варіант казки «Ведмедик і Сонечко». А інша учениця перенесла дію в ліс. Її інтерпретація підказана картинкою, на якій Ведмедик поглядає на дупло, де рояться бджоли. Відповідно до ідеї і назва казки — «Ласун».

Як бачимо, це вже елементи складання казки.

Четвертий етап — інсценізаціяказки. «Казка — це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери духовного життя дитини — її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається уже в розповіданні, вищий етап її — інсценізація», — писав В. О. Сухомлинський. Творчість, викликана казкою, досягає свого апогею саме в інсценізації. Образи, які живуть в уяві дітей ідеально, набувають вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна Баба-Яга чи фанерні лисиця, ведмідь, заєць видаються живими, діяльними, хоч усе це є витвором їхніх же рук. Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймають безумовно. Тут діє також фактор безпосередньої участі їх у перетворенні уявного образу в реальний. Фантазія набирає предметних форм.

Велике значення інсценізації полягає ще й у тому, що це колективна творчість. Для дітей інсценізація казок — важлива справа. Вони не лише самі захоплюються втіленням задуму в життя, а й залучають до цього учнів середніх класів, своїх наставників, товаришів, дорослих членів сімей. Інсценізовані куточки казок привабливі у всі пори року, особливо ж узимку, коли під купами пухнастого снігу, та ще присмерком, куточок набирає справді таємничого вигляду. Тут казкою стає рідна природа. А спілкування з нею для загального розвитку дітей важко переоцінити.