Сторінка
6
Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості — виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості.
Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитаннями: «Як назвали мишенят? А як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб. Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.
При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?
Як свідчить практика проведення уроків читання, учні дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне Із суджень найбільш удале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.
Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи — пізнавальну. Пізнавальний зміст має також українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.
Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту тексту.
Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це – глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого – глибоким осмисленням творчої манери розповіді, яка характеризує даний жанр та його емоційність.
Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: "Була собі коза ." ("Вовк та козенята"), "Жили собі дід та баба .", "Було це чи не було, а зустрілися якось пес і кіт ." ("Кіт і пес" — українська народна), "Колись був у Києві якийсь князь ." ("Кирило Кожум'яка").
Такі зачини мають давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти, сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів - заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця — знайти для цього відповідні інтонації.
Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через поведінку позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.
Події в казках розгортаються динамічно. Причому дія розпочинається з перших рядків: "їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав допікати їм голод ." ("Лисиця та їжак" — українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного.
Дійові особи казок, як уже зазначалося, переважно поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу. В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує на особливість його характеру, повинно відобразитися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яки зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованою лукавістю в голосі передаємо слова змія:"— А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?", а відповідь Кожум'яки — гордовито з роздратуванням: "Де вже миритися ? Битися з тобою, з іродом проклятим". Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному.
Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні давати їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати.
Діалог у казці може бути поданий у формі ритмічної прози або пісеньки. Цей ефективний художній прийом виконує важливу естетичну роль у загальному змісті твору: не тільки потішає слухача, а й розкриває певний намір героя чи його душевний стан. У казці "Кривенька качечка" табунець каченят, пролітаючи над подвір'ям діда і баби, побачив свою подружку і заспівав:
Он де наша іва,
Он де наша діва,
на метеному дворці,
на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить,
веретенце дзвенить.
Скиньмо по пір'ячку,
нехай летить з нами!
А дівчина їм відповідає:
Не полечу з вами:
як була я в лужку,
виломила ніжку,
а ви полинули,
мене покинули!
Зміст пісень, за загальним контекстом, потребує певної інтонації та їх відтінків, які б у пісні каченят передавали радісне оповіщення й запрошення, а в пісні дівчини — відмову з почуттям кривди й осуду. Очевидно, й темп у пісні каченят буде дещо пришвидшений, підсилений, а в пісні дівчини — сповільнений, послаблений.
Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування ("Вовк та козенята", "Рукавичка", "Кривенька качечка" та ін.). У казці "Рукавичка", наприклад, питальна фраза "А хто в цій рукавичці?" повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабаном, ведмедем. Причому й відповідь на це запитання побудована в аналогічній же послідовності зміни дійових осіб:
— А хто, хто в цій рукавичці?
Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
У таких випадках відповіді певних дійових осіб, які повторюються, треба читати щоразу з іншим інтонаційним відтінком. У цьому випадку одна і та сама інтонаційна структура запитання, повторювана шістьма дійовими особами, повинна зіграти розрізняльну роль, а відповіді — конкретизуючу.