Сторінка
9
У межах цього розділу учні неодноразово опрацьовують художній текст, тому що саме в текстах художніх творів найчастіше зустрічаються лексичні одиниці, вжиті в переносному значенні, а також стилістично забарвлена лексика. На прикладах з літературних творів учитель пояснює різницю між прямим і переносним значенням та звертає увагу учнів на роль цих мовних одиниць у тексті. Зіставляючи паралельні варіанти слововживання, учитель підкреслює, що пряме значення – це безпосередня назва предмета, дії чи ознаки, переносне – образна назва, що уторюється на основі подібності між двома предметами, явищами, діями, ознаками. На цьому етапі вивчення теми вчитель може реалізувати міжпредметні зв’язки з українською літературою, нагадавши учням про різні типи перенесення: за подібністю, взаємозв’язком тощо, а також навести приклади з вивчених учнями творів з курсу літератури, щоб закріпити теоретичну базу мовним матеріалом. Слова з прямим значенням – загальновживані в усіх стилях, з переносним – використовуються здебільшого у художньому стилі та зрідка у публіцистичному. Задля закріплення цього матеріалу вчитель, як правило, пропонує ряд вправ на розмежування прямого і переносного значення, які базуються на словосполученнях чи реченнях, взятих із художньої літератури:
«Вправа 1. Записати подані речення. У кожному з речень підкреслити слово земля і пояснити його значення.
1. Земля обретається навколо Сонця. 2. Хай буде мир на всі землі. (Нех.) 3. Я захищатиму землю свою. (Заб.) 4. Сьогодні на пришкільній ділянці учні розпушували землю (з газети)» .
Виконавши завдання вправи, учні засвоять різні лексичні значення слова «земля» та з допомогою вчителя проаналізують особливості вживання цієї лексичної одиниці у прямому і переносному значеннях. Вчитель має звернути увагу учнів на те, що речення вправи взяті з текстів різних стилів: наукового, художнього та публіцистичного, а потім разом з учнями проаналізувати, чому ця лексема має різне значення у різних стилях мови.
Спостереження над стилістичним забарвленням мовних одиниць можна застосувати на багатьох уроках української мови. Зміст вправ може бути різним: виявлення певного стилістичного явища, визначення стилістичної ознаки тексту, порівняння текстів різних стилів тощо.
Значну роль під час вивчення теми «Багатозначність слів, вживання їх у прямому і переносному значеннях» відіграють творчі завдання, адже на їх основі учні найкраще засвоюють опрацьований матеріал та вчаться редагувати тексти художнього стилю. Творчі завдання можуть мати різний характер: складання речень, написання невеликих творчих робіт на певну тему з вживанням слів у переносному значенні, редагування художніх текстів тощо.
Вправи на редагування покликані навчити учнів знаходити стилістичні помилки у текстах, більш детально завдання такого типу використовуються дещо пізніше, а саме під час вивчення синонімів і антонімів, проте вправи на редагування не втрачають своє актуальності під час вивчення багатозначності.
Підсумовуючи вивчене, вчитель підкреслює, що переносне вживання слова лежить в основі образних засобів мови – епітета, метафори, порівняння, які широко використовуються в художньому стилі з метою образного змалювання дійсності. Також вчитель має зазначити, що вживання слова чи словосполучення у переносному значенні – це лексична метафора, а вживання всієї синтаксичної конструкції в переносному значенні – поетична метафора.
Значне місце в темі «Лексикологія» відводиться вивченню синонімів і антонімів, а також особливостей їх функціонування в сучасній українській літературній мові. На цьому етапі учні вперше ознайомлюються з тлумачним словником та вчаться користуватись ним під час виконання завдань на уроках мови. В цій частині теми матеріал стилістики реалізується найефективніше, адже учні стикаються з різними типами вправ та завдань, що сприяють розвиткові стилістичних знань та умінь, а також культури зв’язного мовлення.
Насамперед, вчитель пропонує учням виконати систему вправ, що сприяє практичному усвідомленню основ лексичної синонімії, зміцненню, поглибленню відомостей, одержаних раніше. Учні добирають синоніми до слів, заміняють слова в реченнях відповідними до контексту синонімами. Саме на цьому етапі вивчення лексикології в учнів формується поняття про різне емоційне забарвлення синонімів одного слова. На прикладах різних синонімічних рядів вчитель пояснює учням, що синоніми відрізняються своїм емоційним та стилістичним забарвленням. Для удосконалення роботи з текстами розрізнення синонімів за емоційним та стилістичним забарвленням дуже важливе, адже ці знання допомагають їм краще зрозуміти вживання емоційно забарвлених одиниць у художньому тексті. Серед вправ на цьому етапі досить поширеними є завдання на редагування текстів різних стилів мови та творчі завдання, які мають підвищений рівень складності, через що вчитель пропонує їх сильнішим учням:
«Вправа 7. Дібрати синоніми до іменника прапор, прикметника урочистий, прислівника добре, дієслова сісти. Скласти чотири речення, ввівши до кожного з них по одному синоніму з кожного синонімічного ряду. Вмотивувати свій вибір».
Під час виконання таких вправ вчитель дозволяє учням користуватися словниками синонімів, попередньо ознайомивши учнів з принципом побудови таких словників та способом їх застосування. Виконання таких завдань сприяє не тільки покращенню стилістичних навичок, а також вдосконалює зв’язне мовлення учнів, оскільки вони вивчають нові мовні одиниці, які можуть використовувати у мовленні. На матеріалі різних жанрів художнього стилю вчитель має пояснити особливості вживання зменшено-пестливих синонімів, навівши приклади з творів української чи зарубіжної літератур. В старших класах здобуті знання допоможуть учням краще визначати контекстуальні синоніми та добирати їх самостійно.
Питання стилістичного використання антонімів з’ясовується, як правило, в бесіді під час якої вчитель пропонує зіставити лексичне значення кожної антонімічної пари, наголосивши на контрастності та взаємопротиставленні двох понять.
Також вчитель має пояснити учням, що простиставлення логічно протилежних понять – це досить поширений стилістичний засіб, який називається антитезою. Антитеза широко використовується у художньому, розмовному, публіцистичному стилях.
Вправи, які найчастіше пропонуть вчителі до цієї теми, тісно пов’язані з українською літературою, адже найпоширеніші завдання на виділення антонімів базуються на прислів’ях і приказках, взятих із народної мови, та широко вживаних у фольклорі. Як правило, учні добирають їх самостійно:
«Вправа 2. Записати прислів’я і приказки, побудовані на антонімії: добрий – лихий, густо – пусто, зима – літо, чорний – білий, правда – кривада, багато – мало, світ – тьма».
Цей розділ найкраще з-поміж усіх інших ілюструє стилістичний матеріал, тому не потребує ґрунтовного вдосконалення. Проте в різних навчальних ситуаціях вчитель може ускладнювати певні типи завдань з метою покращення засвоєння знань, умінь та навичок. Йдеться про ускладення творчих завдань(конструювання) та вправ на редагування. Приципи такого ускладнення можуть бути різні і в більшості навчальних ситуацій залежать від загальномовного рівня підготовки класу та вчителя-мовника. Йдеться про добір більш складних текстів та лексичних одиниць, роботу з деформованими текстами, виконання вправ на переклад з російської мови, написання різних типів творів, усні висупи тощо.