Сторінка
4

Методи опрацювання художнього стилю в 5-му класі

Скоромовка – жанр, як фольклорного, так і літературного походження: дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, і звуків, що створюють труднощі для швидкої й виразної вимови слів. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Зміст скоромовок найчастіше жартівливий: «Про Прокопа й про прокопенят»; «Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами». У початковій школі педагоги застосовують скоромовоки на уроках мови і читання з метою тренування артикуляційного аппарату учнів і виправлення дефектів мови у дітей.

Казка – це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних епічних жанрів, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру, усного походження з настановою на вигадку. Учні ознайомлюються з казкою у початкових класах на уроках читання, але більш детально опрацьовують її у середніх класах на уроках мови і літератури. Опрацювання цього жанру досить важливе, адже на основі художніх засобів із казок в учнів формується уявлення про образність мови.

Легенда (лат. legenda – те, що слід прочитати) – жанр літератури і фольклору. Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно – або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди – розмаїті. Легенди органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах, анекдотах та інших жанрах фольклору.

Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). Оповідання дуже близьке до новели. Іноді новелу вважають різновидом оповідання. Відрізняється оповідання від новели більш виразною композицією, наявністю описів, роздумів, відступів. Конфлікт в оповіданні, якщо є, то не такий гострий, як у новелі. Розповідь в оповіданні часто ведеться від особи оповідача.

Літературний портрет – жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя та творчість письменника, близький до наукової біографії, стисліший за викладом, розрахований на масового читача.

Літературний портрет – також досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Автор такаго літературного портрета не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Цього важко досягти, оскільки письменникові втакому разі необхідно знати про героя буквально все. Письменник, який працює в жанрі літературного портрета, намагається через одну або кілька зустрічей з героєм показати цілісність, складність і багатогранність його особистості. При цьому він прагне досягти портретної схожості, що теж визначає специфіку жанру.

Пейзаж (фр. рaysage, від країна, місцевість) – жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру.

Через наявність великої кількості різних особливостей художній стиль досить детально вивчається в шкільному курсі української мови.

Щоправда, художній стиль мовлення вивчається не тільки на уроках мови, а й на уроках літератури. Різниця полягає лише в тому, що на уроках літератури розкриваються жанрова різноманітність мови творів художньої літератури, риси індивідуального стилю письменника. Щодо уроків мови, то тут учні знайомляться з найістотнішими ознаками художнього стилю. Адже елементами цього стилю доводиться користуватись не тільки під час написання різних видів творчих робіт (не всі учні в майбутньому стануть письменниками), а й в інших мовних ситуаціях, оскільки образність – найістотніша його риса, характерна і для розмовного, публіцистичного стилів. У процесі розкриття особливих ознак художнього стилю в учнів виробляється чуття краси мови, вміння користуватися виражальними засобами у творчих роботах, формуються їхні естетичні смаки та поліпшується мовна культура. На текстах художнього стилю учні насамперед засвоюють типи мовлення та особливості їх структури.

Отже, художній стиль – це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів, у ньому широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови. Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Вимоги чинної програми з української мови до опрацювання художнього стилю

Засвоєння стилістики рідної мови пов’язане з усвідомленням учнями суті стилістичних явищ, опануванням певної кількості термінів, визначень, виробленням і практичним використанням умінь та навичок аналізу мовних стилістичних засобів. При цьому обов’язково слід враховувати функціонально-стилістичний аспект вивчення шкільного курсу української мови, систематично працювати над формуванням стилістичних умінь і навичок.

Структура і зміст навчальних програм з української мови вимагають комплексного формування вмінь і навичок. А практика показує, що вчителі не завжди поєднують вироблення стилістичних умінь і навичок з вивченням фонетики, лексики, граматики. Робота над виробленням умінь зв’язного усного і писемного мовлення, ще, на жаль, не має чіткого стилістичного спрямування.

У методиці стилістики останнім часом дедалі більше звертається увага на вміння, якими повинні оволодіти учні на уроках рідної мови, щоб їхнє мовлення було правильним, виразно і стилістично диференційованим.

Визначаючи стилістичні вміння, необхідно враховувати завдання стилістики мови, яка досліджує мовно-стилістичні засоби, і стилістики мовлення, що розглядає мовні засоби з боку їх функціонування.

До стилістичних умінь належить вміння виявляти і співвідносити стилістично нейтральні і стилістично марковані мовні одиниці; добирати синоніми, визначати їх стилістичне забарвлення і правильно вживати їх у текстах різних стилів; аналізувати текст певного стилю; вдосконалювати тексти певного стилю.