Сторінка
2
Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції самостійна робота — це сукупність дій учня з предметами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керування та допомоги збоку вчителя з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна сукупність знань, умінь та навичок.
Як вважають сучасні вчені, самостійна робота виступає чи не єдиним способом формування самостійності в набутті знань, яка проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересах, захопленості. В цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне теоретичне мислення. Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Тобто, для самостійної діяльності учень сам визначає її мету, предмет і засоби, в процесі якої він постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності.
Дехто з дослідників вважає, що розвивати вміння й навички треба в основному під час самостійної роботи. Не відкидаючи цієї функції самостійної роботи як форми, вона може служити також розвитку певних мовленнєвих умінь і навичок, збагаченню знаннями тощо, чому повинна сприяти не тільки спеціально організована самостійна робота, а й уся система навчальної роботи.
Деякі вчені ідентифікують самостійну роботу з внутрішньою психічною діяльністю учнів, що дає підстави говорити про два ряди ознак – зовнішньо-організаційні і внутрішньо-психічні. Перші полягають у можливості одержати потрібну допомогу від учителя, другі-у виникненні особливого виду діяльності. Виходячи з ідеї Л.С. Виговського про зону найближчого розвитку, можна припустити, що самостійна робота - це особливого роду діяльність, що характеризується оптимальною напруженістю й виникає під час виконання завдань, що вимагають вищого рівня, ніж той, що його мають наявний фонд знань і операцій. Якщо схематично зобразити висловлене припущення, отримаємо таку модель:
Завдяки цій схемі можна пояснити взаємини програмованого й проблемного навчання, а також полегшити розроблення рівнів пізнавальної самостійності, які диференціюються залежно від складності розв'язуваного завдання на основі заданого фонду знань і операцій. За умов програмованого навчання напруженості майже немає: навчання успішне, безпомилкове, розвивальна функція зводиться тільки до збільшення існуючого фонду наявних знань і операцій. У свою чергу, проблемне навчання, характеризуючись певним рівнем напруженості, не може відбуватися без попередньо сформованого мінімального фонду знань і операцій, існують порогові стани, за яких неможливо виконати завдання певного рівня на основі даних знань і операцій, тому потрібно або збільшити вихідний фонд операцій і знань, або знизити ступінь складності завдань.
Говорячи про самостійну роботу як єдність зовнішніх і внутрішніх ознак, можна виділити чотири їхніх екстремальних співвідношення й розташувати їх у порядку зростання рівня самостійності: І - максимальна допомога, мінімальна напруженість; II - мінімальна допомога, мінімальна напруженість; IIІ - максимальна допомога, максимальна напруженість; IV - мінімальна допомога, максимальна напруженість.
Мінімальна допомога полягає в тому, що вчитель тільки ставить певну мету. Максимальна допомога передбачає, що висувається навчальна мета і розкриваються засоби її досягнення у вигляді деталізованої алгоритмічної інструкції.
Мінімальна напруженість буде там, де діяльність має репродуктивний характер, а максимальна - там, де внутрішня діяльність учнів є продукцією і наближається до творчого процесу.
Міра допомоги визначається кількістю й характером різного роду опор, пред'явлюваних у ході навчання: підказкою відповіді на запитання, словом чи виразом, планом висловлення тощо. Міра допомоги залежить і від співвідношення мовленнєвої діяльності вчителя і учнів.
Міра напруженості також залежить від кількох чинників - характеру завдання, наявності внутрішніх передумов для успішного його виконання, від повної суми знань, бажання виконати роботу, від сформованості потрібних операцій і, нарешті, міри допомоги вчителя. Скажімо учневі треба побудувати монологічний текст на певну тему. Мовець повинен уміти скласти план цього підтексту і визначити об'єктивну суперечність між тим, що він у даний момент хоче і може сказати. Чим більший розрив між тим, що учень висловив, і тим, що він може сказати в подібній ситуації, тим більша напруженість.
Розглянемо, як міра допомоги впливає на напруженість навчальної діяльності. Учням можна дати зразок вислову. Якщо він відповідатиме мовленнєвим потребам того, хто має висловитися, напруженість зменшиться, якщо ні - потрібні будуть значні зусилля для його засвоєння.
Складання плану вислову - дуже важливий момент для розвитку вмінь монологічного мовлення. Спрямована робота над побудовою плану повідомлення сприяє підвищенню якості планування. Міра напруженості залежатиме від відповідності даного плану прогнозованому плану учня.
Учням можна дати потрібні слова й вислови, нагадати граматичні явища. Ступінь напруженості прямо залежить від рівня автоматизації потрібної лексики й граматики.
Отже, самостійна робота може бути формою навчання, засобом досягнення визначеної навчальної мети і власне метою. Вона характеризується єдністю двох рядів ознак: зовнішньо-організаційних і внутрішньо-психічних, що не завжди враховують дослідники.
Рівні самостійної діяльності учнів
Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом організації та управління самостійною діяльністю учня, мас подвійну природу. З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об'єкт діяльності учня, запропонований вчителем чи у підручнику, з іншого — формою прояву певного способу діяльності шо-до виконання відповідного завдання.
Розвиток самостійності учнів - це мета діяльності як вчителів, так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету — розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшої актуальності набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.
Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв'язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, які вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно-корисній праці, розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість, логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати.