Сторінка
3

Формування дохідної частини бюджету України: наукові підходи

Наука про податкову систему не дає єдиних рекомендацій щодо конкретної кількості податків у державі з ринкової економікою. Щодо цього існують різні думки. На практиці ж кількість податків і обов’язкових платежів визначається кожною державою з урахуванням особливостей розвитку суспільства та економіки.

За останні роки ринкового реформування економіки України Верховною Радою прийнято і діє 28 законів, які визначають механізми різних видів податків і відрахувань. Усього чинним законодавством у податковій системі України передбачено понад 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 16 місцевих податків і зборів.

Сьогодні податкова система України базується на таких головних загальнодержавних податках: на додану вартість, на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян. У 2006 році питома вага цих податків у Зведеному бюджеті України становила: податок на додану вартість – 34,3 відсотка; податок на прибуток підприємств і організацій – 20,8 відсотка; прибутковий податок з громадян – 12,5 відсотка; акцизний збір – 8,4 відсотка.

Як відомо, державний бюджет у Зведеному бюджеті України займає приблизно 70 відсотків. Тому переважна частина загальнодержавних податків і зборів концентрується в Державному бюджеті України.

Правову основу податкової системи держави становлять відносини власності. Перехід від державної власності до економіки з її різними формами власності, що виникли на шляху роздержавлення і приватизації, кардинально змінює правове поле в організації податкових відносин не тільки держави, але й відповідних юридичних і фізичних осіб. В умовах ринкової економіки держава може одержувати доходи за допомогою податкової системи для свого утримання і виконання державних функцій тільки на основі перерозподілу доходів підприємницьких структур і населення. На шляху створення податкової системи України в роки ринкової трансформації її економіки неодноразово порушувалась економічна основа податкових відносин держави з недержавними підприємницькими структурами. Досить згадати запровадження в Україні не податку з прибутку, а податку з валових доходів підприємств (сума заробітної плати і прибутку), оподаткування фонду заробітної плати, вилучення до бюджету відповідної частини амортизаційного фонду тощо.

З позиції впливу податків на виробничу сферу при створенні податкової системи держава, насамперед, повинна вирішити, якою повинна бути та допустима частка прибутку підприємницької сфери, яку держава може вилучити у підприємства у вигляді податків до бюджету, не підриваючи у підприємця стимули для виробничої діяльності та інвестиційної активності. Що відбуватиметься з економікою держави, якщо буде порушено цей принцип? Відповіді на ці запитання відомі. Вони містяться, наприклад, у податковій концепції економіста Південно-Каліфорнійського університету (США) А. Лаффера, який обґрунтував взаємозалежність між зростанням податкових ставок, доходами бюджету та об’єктом оподаткування (модель цієї залежності зображена у вигляді так званої “Кривої Лаффера”).

В – податкова база;

Д – доходи бюджету;

Т – прогресивність оподаткування, ставка податку, %;

К – рівень перерозподілу доходів підприємств, який встановлюється кожною державою відповідно до її економічних можливостей і особливостей, але дає можливість нормального функціонування підприємницьких структур;

Г – фактичний рівень перерозподілу доходів підприємства через бюджетну систему України на даний час (70–80 % прибутків підприємницьких структур).

А. Лаффер переконливо доводить, що зростання суми доходів бюджету відбувається при підвищенні ставок податків, але тільки до певної межі. Подальше зростання ставки податків понад цю межу веде не до збільшення доходів бюджету, а, навпаки, до їх подальшого скорочення, оскільки за нею відбувається звуження податкової бази, бюджет підриває економічні стимули, що скорочує його доходи, незважаючи на зростання податкових ставок.

Якщо ж узагальнити економічний та правовий стимули, які лежать в основі податкової ситуації, то навряд чи можна припустити, що знайдуться суб’єкти, які беруть участь у виробництві лише для сплати податків. Це означає, що виробництво буде згортатись у цілому. Найвірогідніше, при зростанні податкових ставок будуть виникати мотиви для ухилення від сплати податків, зростатиме частка доходів тіньової економіки у ВВП.

Встановлення ж середньої, оптимальної податкової ставки закладає ряд стимулів. Перш за все, за рахунок розширення виробництва, зростання прибутків збільшується й податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності, зменшується розрив між низько- та високооподатковуваними галузями. Як результат – зменшується розмір тіньових доходів за рахунок зникнення стимулів для ухилення від сплати податків, і доходи тіньової економіки „легалізуються”, трансформуючись у законні форми надходження коштів.

Кожна держава повинна встановити такі перерозподільні відносини при формуванні бюджетних коштів, які б не розорювали виробничу сферу, а, навпаки, сприяли її розвитку. У колишньому Радянському Союзі, де правову основу системи податків становила державна власність на засоби виробництва, питання про дотримання якогось нормативу перерозподілу прибутків підприємств через бюджетну систему взагалі не існувало. Держава могла у підприємств, що належать їй, забрати до бюджету всі їх доходи, а потім з того ж бюджету профінансувати всі їх потреби. У державах з ринковою економікою, де правову основу податкових систем становить багатоукладна економіка, встановлення і дотримання такого нормативного граничного рівня перерозподілу національного доходу через бюджет стає необхідністю. Але держави, які тільки в останні роки перейшли на шлях формування ринкових відносин, мають специфічні особливості своїх розподільчих систем, що суттєво відрізняють їх від розподільчих систем промислово розвинених держав зі сталою ринковою економікою.