Сторінка
5

Формування дохідної частини бюджету України: наукові підходи

Дехто може зауважити, що цей нормативний показник визначений не у законі України, а у постанові Верховної Ради, і тому немає юридичної сили. Це дійсно так. Але ж він визначений у постанові вищого законодавчого органу, який формує податкову політику держави. Тоді що ж це за засади податкової політики, в які закладено економічно необґрунтований, а тому і нереальний чи ненайголовніший нормативний показник? І хіба можна побудувати економічно виважене, реальне оподаткування, якщо воно буде створюватися на нереальних, економічно необґрунтованих засадах податкової політики? Звичайно, ні.

То чому ж закладений Верховною Радою України в основи податкової політики граничний рівень перерозподілу ВВП через бюджетну систему виявився нереальним? На нашу думку, законодавець ніяких економічних розрахунків не робив, а просто переніс у свою постанову рівень перерозподілу ВВП за допомогою податків зі світової практики, де цей показник давно використовується на макрорівні при економічному аналізі розподільчих процесів. І тут наш законодавець, хотів він цього чи ні, застосував цей показник у вигляді податкової квоти, яка визначає рівень оподаткування в податковій системі України. Але економічно обґрунтованої податкової квоти, яка б характеризувала граничний рівень оподаткування підприємницьких структур всіма податками та обов’язковими платежами, у нас немає. Використати ж граничний рівень перерозподілу ВВП у 40–45 відсотків у ролі податкової квоти ми не можемо, бо цей показник зовсім не враховує внутрішню структуру ВВП, що властива для України.

З позиції вимог теоретичних основ оподаткування визначення податкової квоти в механізмі оподаткування є не тільки доцільним, але й обов’язковим, бо саме завдяки йому створюються певні гарантії соціальної справедливості як одного з принципів побудови податкової системи держави. Зрозуміло, що в практиці оподаткування багатьох іноземних держав такі квоти законодавчо не встановлюються, оскільки вони певною мірою зменшують можливості держави для використання податків як фінансових регуляторів. Може, і ми в майбутньому, коли будемо мати сталу економічну структуру суспільства, зможемо обійтись у податковій системі без законодавчо встановленої податкової квоти. Але в нинішніх умовах, на нашу думку, необхідність податкової квоти для суми всіх податків і платежів у податковому законодавстві є об’єктивною необхідністю.

Вважаємо, що сам підхід до визначення нормативних показників при оподаткуванні необхідно змінити. Основою розрахунку повинен стати не ВВП, а ті складові частини, з яких формується щойно створена вартість – національний дохід, бо тільки він є джерелом формування бюджетних коштів. Прив’язка цього нормативного показника до ВВП фактично узаконює право оподатковувати не тільки прибуток підприємця і заробітну плату населення, але й собівартість, що ми, до речі, з успіхом і робимо. Але ж такий підхід до оподаткування суперечить самій сутності економічного розвитку.

Нині при реформуванні податкової системи України необхідно зняти невиправдані нарахування на собівартість, провести своєрідну санацію собівартості з метою вивільнення її від обтяжуючих складових, які фактично її не стосуються, але відіграють негативну роль у відтворювальному процесі. Адже податки на собівартість мають ефект мультиплікатора, який пропорційно збільшує всі подальші податки. Від цього фактора найбільше страждають технологічно розвинені галузі (приладо- і машинобудування тощо) і набагато менше потерпають сировинні галузі. Надмірні нарахування на собівартість спричиняють негативну структурну перебудову економіки, зростання її сировинного сектора.

Слід зазначити, що сьогодні в Україні склалась сировинна структура, яка значно гірша від тієї, що була у колишньому СРСР, де три чверті ВВП займало виробництво засобів виробництва і одну чверть – виробництво продуктів споживання. Маючи високий промисловий потенціал, Україна не повинна стати сировинним придатком світового промислового капіталу, бо це загрожує державі втратою свого економічного суверенітету, а отже, й економічної безпеки.

Тому потрібно змінити джерела формування бюджетних доходів, звільнити фонд заробітної плати від нарахувань і тим самим звільнити від оподаткування окремі структурні елементи собівартості. Доходи бюджету і спеціальних позабюджетних фондів слід формувати тільки за рахунок прибутків юридичних осіб і доходів фізичних осіб. Доцільні тут нормативні показники слід визначати за відношенням не до ВВП, а до обсягів прибутків і доходів юридичних і фізичних осіб. Тому граничний рівень перерозподілу ВВП через Зведений бюджет України, включаючи відрахування до Державного соціального фонду, треба замінити на державну податкову квоту, яка найбільш об’єктивно характеризуватиме рівень оподаткування і унеможливить існуюче нині надмірне податкове перевантаження підприємницьких структур. Щодо показника перерозподілу ВВП методом оподаткування, то він може застосовуватися при аналізі перерозподільчих відносин тільки на макроекономічному рівні.

Те, що нормативний перерозподільчий показник, про який йдеться, безпосередньо стосується внутрішньої структури ВВП, мабуть, доводити не треба. І хіба не зрозуміло, що є складові частини ВВП, за рахунок яких держава не може формувати доходи бюджету. Але внутрішня структура ВВП України і країн з розвиненою ринковою економікою суттєво відрізняється. Саме та частина ВВП, яка може і повинна бути джерелом бюджетних доходів, у структурі ВВП України займає порівняно незначне місце (прибуток підприємства і заробітна плата), у той же час у розвинених країнах вона становить левову частину в його структурі.

Для конкретного підприємства, незалежно від того, як визначаються ті чи інші платежі в бюджет (у відсотках до прибутку чи у відсотках до заробітної плати, у відсотках до обороту чи якимось іншим чином), існує фактично тільки одне джерело для сплати податків – його прибуток. Ні затрати, ні фонд заробітної плати для підприємства не можуть бути таким джерелом покриття платежів до бюджету. Необхідно також нагадати, що фінансова наука і податкова практика невипадково вводять у механізм оподаткування не тільки такі поняття, як суб’єкт, об’єкт, одиниця обкладання, ставки, але й поняття джерела оподаткування і податкової квоти. Це саме той приклад, коли об’єкт оподаткування відірваний від джерела сплати податку або обов’язкового платежу. Якщо в інших випадках такий відрив економічно виправданий (наприклад, на майно, що приносить дохід), то в цьому випадку він не тільки недоцільний, але й має дуже негативні наслідки стосовно відтворювальних процесів. Тому треба пов’язати об’єкт оподаткування з джерелом сплати податку. Оскільки дохід стане джерелом сплати податку, то і оподаткування буде більш справедливим.