Сторінка
1

Проблеми реалізації капіталотворчої функції сучасної корпорації на фондовому ринку

Для забезпечення стійкого економічного росту економіки України потрібен подальший розвиток фінансового сектора на основі удосконалювання механізмів корпоративного управління, надійного захисту прав інвесторів і кредиторів, підвищення ступеня прозорості, приступності і ліквідності фондового ринку. Вирішення цих завдань є важливою передумовою залучення інвестицій для відновлення виробничого потенціалу промисловості і переходу на інноваційний шлях розвитку України.

У сучасному світі великі промислові корпорації, здатні ефективно вирішувати проблеми випуску різноманітної продукції, становлять фундамент економіки розвинутих країн. Можна сказати, що сучасне господарство - це економіка корпорацій. За оцінками фахівців, незважаючи на те, що в розвинутих країнах їхня питома вага в загальному числі організацій різних форм підприємництва складає тільки 10%, саме вони забезпечують понад 75% обсягів продажів і до 90% всіх одержуваних доходів [1]. І це не випадково, тому що корпорації мають комплекс властивостей, які забезпечують конкурентні переваги цієї організаційно-правової форми ведення бізнесу. Визначити їх, виявити бар'єри, що заважають їх проявам, намітити шляхи подолання цих перешкод - складна науково-практична проблема, дослідженню якої присвячена дана стаття.

Зауважимо, що інтерес до вказаної проблеми останнім часом значно посилився, про що свідчать ряд публікацій прикладного та фундаментального характеру [1-8]. При цьому найбільш пильна увага дослідників прикута до розвитку окремих структурних елементів корпоративного бізнесу. Мета нашої розвідки полягає в актуалізації кола питань стосовно реалізації функцій сучасної корпорації, зокрема її капіталотворчої функції на фондовому ринку, а також перспектив корпоративного капіталу в Україні.

Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об'єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів. Слід підкреслити, що капіталотворча функція корпорацій оцінюється з позиції організаційних форм використання факторів виробництва і здатності генерувати капітал. Це обумовлено тим, що різні можливі комбінації ресурсів, потенційно доступні економіці в будь-який момент часу, можуть бути залучені до реалізації як проектів, що швидко окупаються, так і дорогих проектів, що вимагають значних одноразових вкладень, хоча і не менш рентабельних (з урахуванням дисконтування). Однак організаційно-правовий механізм корпорацій побудований таким чином, що дозволяє практично безмежно концентрувати капітал (у тому числі на транснаціональному рівні), внаслідок чого з'являються нові можливості додаткового залучення факторів виробництва в реалізацію проектів.

Не можна не погодитися з думкою Дж. Стюарта Мілля про те, що "багато підприємств вимагають капіталу в розмірі, який перевищує кошти найбагатшої окремої особи або товариства на паях. Жоден окремий капіталіст не міг би побудувати залізниці від Лондона до Ліверпуля. . Уряд міг би зробити її і возити по ній. . Але з причин, що досить добре відомі, урядове ведення промислових операцій узагалі буває одним із найбільш невигідних шляхів, якщо тільки можливий будь-який інший шлях" [2, с. 177]. За сучасних умов цей висновок не втратив своєї актуальності, оскільки інноваційний розвиток на основі новітніх технологій вимагає дуже високої концентрації ресурсів. Так, у США " . на кожну з 200 суперкорпорацій припадає в середньому 0,2% ВВП. Наведені величини - уже не мікро-, а макроекономічні" [3, с. 76].

Однак дуже важливим видається, що корпорації виступають не просто інструментом інтеґрації індивідуальних активів, але фактично створюють новий, додатковий капітал для суспільства. Тому можна стверджувати, що має місце прояв синергетичного ефекту, коли результат інтеґрації окремих елементів системи значно перевищує їхню арифметичну суму [4, с. 103]. А саме, при об'єднанні внесків учасників корпорації виникає додатковий господарський потенціал, що забезпечує ріст загальної кількості доступних ресурсів і дозволяє здійснити реалізацію дорогих проектів, а також надає можливість використання ефективних комбінацій цих ресурсів і застосування більш продуктивної техніки і технології виробництва.

Не менш важливою рисою корпорації з позицій капіталотворчої функції є обмежена відповідальність акціонерів за зобов'язаннями підприємства, що дозволяє залучати в бізнес ресурси широких верств населення і відокремлювати власність на засоби виробництва від управління справами корпорації. Окрім того, надається можливість вільного трансферту акцій через фондову біржу, у зв'язку з чим права в підприємстві можуть бути передані від однієї особи до іншої без юридичного переоформлення самої організації.

Оскільки реалізація принципу обмеженої відповідальності на практиці означає, що власники підприємства не відповідають по його боргах і ризику піддається тільки вкладений у справу капітал, а не все інше особисте майно громадян, остільки це якісно знижує рівень вимог до інвесторів. У результаті співвласниками підприємства вигідно бути навіть тим особам, які мають скромні заощадження, але хочуть збільшувати доходи, не піддаючи усі свої активи звичайним ризикам, пов'язаним з веденням бізнесу сторонніми людьми. І це видається дуже зручним інструментом для значної концентрації ресурсів і здійснення нових, раніше недоступних проектів при реалізації інноваційної стратегії.

У тій специфічній ситуації, що тепер склалася в Україні, потенціал акціонерного капіталу, власне кажучи, залишається незадіяним. Якщо відомі закордонні корпорації спроможні залучати практично необмежені суми коштів, втягуючи в продуктивні процеси широкі кола інвесторів, то українські промислові корпорації, незважаючи на незадоволені потреби в інвестиціях, змушені діяти переважно за рахунок власних, а тому обмежених накопичень.

На практиці це означає, що, незважаючи на юридично коректний статус господарчих товариств, акціонерний капітал в Україні за своєю економічною сутністю таким не є. Коріння наявних проблем в Україні полягає не стільки у відсутності матеріальних чи фінансових ресурсів як таких, скільки в наявності бар'єрів для перетворення майна на ефективно функціонуючий капітал. У свою чергу, їхнє усунення неможливе без посередництва фондового ринку, як такого механізму, що дозволяє дійсно перетворити власників активів на власників фінансового капіталу, вільних вибирати найбільш вигідні місця вкладення коштів. Саме тому створення умов для реалізації капіталотворчої функції промислових корпорацій і всебічного використання фондових методів їхнього розвитку є однією з ключових проблем економічної науки і господарської практики. При цьому фондовий ринок має надавати комплекс засобів забезпечення стійкого розвитку корпорацій, зокрема підтримку високого статусу успішного підприємства за рахунок публічного інформування суб'єктів фондового ринку про досягнуті результати господарської діяльності, підвищення привабливості бізнесу шляхом виплати частини прибутку власникам раніше емітованих цінних паперів, залучення вільних коштів інвесторів для подальшого розширення виробництва.