Сторінка
2

Проблеми реалізації капіталотворчої функції сучасної корпорації на фондовому ринку

Використання потенційних можливостей корпоративної форми організації бізнесу є магістральним шляхом розвитку економіки. У другій половині XIX століття саме завдяки акціонерним товариствам відбулася промислова революція, яка багато в чому визначила особливості наступного протікання загальносвітових соціально-економічних і політичних процесів. Через сторіччя корпоративний капітал зумів створити принципово нові технології і сформувати інституційне середовище, зараз більш відоме як постіндустріальне суспільство. Те, що тепер називається інформаційною революцією - це продукт наукової діяльності таких корпорацій, як Microsoft, General Electric, IВМ і ін. Однак можливість успішного впровадження нової техніки, сучасної технології у першу чергу пов'язана з перевагами акціонерної форми ведення бізнесу [5, 6]. Саме вона надає можливість акумулювати гігантські капітали як юридичних, так і фізичних осіб, які спрямовуються на розвиток підприємств. У різних країнах по-різному розподіляються акції, але серед акціонерів скрізь присутні індивідууми, корпорації, банки.

В Україні відповідно до загальносвітових тенденцій і з метою формування дієздатного корпоративного капіталу було прийняте рішення про приватизацію майна державних підприємств. Це рішення було обґрунтованим. Аналіз результатів дослідження ефективності діяльності підприємств різних форм власності різних країн показав, що в ринковій і перехідній економіці недержавні підприємства працюють ефективніше за державні, за винятком окремих галузей. Однак новостворений акціонерний сектор української економіки поки що демонструє дуже скромні кінцеві результати. Сумарна капіталізація всіх їхніх акцій у багато разів менша ринкової вартості, наприклад, однієї такої компанії, як Microsoft.

Головна причина такого стану справ полягає в тому, що за своєю економічною сутністю українські господарчі товариства у переважній більшості поки що не є справжніми корпораціями. Тому що головне, що відрізняє справжню корпорацію, - це: по-перше, відділення капіталу-власності від капіталу-функції і перетворення класичного капіталіста на фінансового, не "прив'язаного" до активів даного підприємства; по-друге, її нерозривний, "кревний" зв'язок з фондовим ринком, завдяки якому власники корпорації тільки й можуть реалізувати свій статус фінансових підприємців; по-третє, у принципі нічим не обмежена здатність акумулювати вільні активи, створюючи новий, додатковий капітал для суспільства за рахунок нарощування кількості доступних для продуктивного споживання ресурсів шляхом їхнього залучення в реалізацію раніше нездійснених проектів; по-четверте, відхід окремих акціонерів не спричиняє зменшення статутного фонду, активів підприємства.

Пояснення причин надуспішної діяльності класичних акціонерних підприємств може бути здійснене через використання висунутої раніше концепції капіталотворчої функції корпорацій. Справа в тім, що установки технократії на ріст підприємства, які виходять з її власних інтересів і орієнтирів на бюрократичні переваги (просування службовими сходами, розширення доступу до службових благ тощо), сприяють такій концентрації капіталу, яка, як уже відзначалося раніше, дозволяє залучати у виробничий процес нові верстви раніше незатребуваних ресурсів і істотно збільшувати ступінь їх продуктивності. У результаті спостерігається несподіване, на перший погляд, явище, своєрідний економічний парадокс - відмова від орієнтації на максимізацію прибутку (чи добробуту акціонерів) і прагнення до стійкого росту підприємства, обумовлене захисними функціями техноструктури. Таким чином, відкриваються принципово нові можливості підвищення ефективності господарської діяльності, завдяки чому, у кінцевому рахунку, може забезпечуватися більш висока її рентабельність, ніж при традиційній настанові на максимізацію фінансового результату.

Сьогодні промислові корпорації в Україні не зацікавлені в тому, щоб використовувати фондовий ринок. Обов'язковою передумовою посилення мотивації підприємців до виходу на фондовий ринок є усунення податкових перешкод на шляху використання фондового механізму фінансування корпорацій. Зокрема потрібно забезпечити нейтральність податків у частині процентних доходів і витрат фізичних і юридичних осіб для того, щоб для одержувачів дивідендів це джерело було не менш вигідним, ніж інші способи вкладення коштів з метою одержання матеріальних вигод, а для підприємств, що їх виплачують, - не більш руйнівним, ніж для іншого напрямку використання прибутку. При цьому зміна чинного порядку оподаткування дивідендів забезпечить стимулювання виходу фінансових ресурсів за межі окремих промислових підприємств. Наявний сьогодні порядок оподатковування робить банківську справу більш вигідною, ніж корпоративна, оскільки виплата відсотків по депозитних вкладах населення відноситься на валові витрати і зменшує оподатковувану суму на прибуток, а виплата дивідендів здійснюється з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, тобто після оподатковування. Окрім того, на рівні акціонерів ставки прибуткового податку вищі, ніж прибутковий податок з доходів від банківських вкладів.

Виходячи з національних інтересів України і вже обраних європейських стратегічних орієнтирів, у процесі подальшого удосконалювання публічної фінансової звітності корпорацій найбільш принциповим завданням слід вважати реалізацію практично обґрунтованої нової концепції її формування, що базується на: інтеґрації фінансового і податкового обліку; використанні плюралістичного іманентного підходу до підготовки фінансової інформації про господарюючих суб'єктів, забезпеченні послідовного підвищення ролі недержавних професійних організацій у розробці і встановленні бухгалтерських стандартів, форм і правил складання звітності. Процес реформування фінансового і податкового обліку ускладнюється й тим, що сьогодні в Україні практично відсутній зв'язок між податковим і бухгалтерським обліком. Оподатковування відбувається за першою з наявних подій: чи то відвантаження продукції, чи то надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства. Останні змушені штучно втискуватися в рамки оподатковуваного періоду, аби зменшити фінансові зобов'язання перед бюджетом.

Що стосується дивідендної політики українських підприємств, то через обставини, що склалися, рано чи пізно вони змушені будуть проводити її більш активно. І справа тут не тільки в необхідності залучення додаткових джерел розвитку виробництва, а і в більш фундаментальних проблемах функціонування ринкового господарства. У кінцевому підсумку, саме виплата дивідендів є тим барометром, який показує, що корпорація працює нормально, а отже, подає чесний сигнал для інвесторів про доцільність тих чи інших вкладень через фондовий ринок. Це принципово інший, у порівнянні з тим, що діє зараз, механізм ринкового регулювання господарських процесів. З огляду на статистично значиму залежність між ступенем розвитку фондового ринку і довгострокових темпів економічного росту, проведення більш активної дивідендної політики промисловими підприємствами України не має реальної альтернативи. З метою її науково-методичного забезпечення розроблена спеціальна економіко-математична модель імітаційного типу [8], використання якої на практиці дозволяє підвищити ступінь обґрунтованості прийнятих рішень у частині розподілу прибутку між різними напрямками використання і вибору того чи іншого типу дивідендної політики.