Сторінка
5

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

Цілком правомірним видається з'ясування такого аспекту: які з виділених інтелектуальних почуттів є провідними для молодших школярів?

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та узагальнення педагогічного досвіду дозволили виділити такі провідні інтелектуальні почуття молодших школярів: здивування, зацікавлення, сумнів, упевненість, радість успіху. Перелік похідних емоцій значно ширший і включає не тільки позитивні емоції, а й негативні. До них доцільно віднести задоволення, розчарування, страх, байдужість тощо.

Охарактеризуємо сутність провідних інтелектуальних почуттів молодших школярів. Почуття здивування — це емоційна реакція на зразок «що це таке?», викликана чимось новим, невідомим, цікавим або несподіваним, незвичайним. Дане почуття орієнтує суб'єкта в пізнанні навколишньої дійсності, сповіщає його не тільки про появу нових відомостей, а й про те, що їх важко примирити з тими, які вже є, тобто «презентує» свідомості суперечність між «новим» і «старим».

Почуття здивування є найбільш загальновизнаним науковцями, воно отримало стійкий статус інтелектуального. А.Ейнштейн писав, що діти відрізняються від дорослих тим, що не втратили здатності дивуватися. З віком ця здатність, як правило, регресує.

Вчені вважають, що за умілого управління пізнавальною діяльністю учнів емоція здивування може досягнути апогею. Тільки тоді, наголошував В.О. Сухомлинський, думка в учня працюватиме, якщо в нього виникне здивування: «чому саме так?». Тому урок треба будувати так, щоб учні могли мислити. Подив надає процесу учіння жвавості, розвиває мислення, зумовлює інтерес до навчання, а успішне з'ясування проблемного питання сприяє міцності й усвідомленості знань.

Здивування є передумовою зацікавленості, проникнення у глибинну сутність явищ.

Зацікавлення характеризується прагненням учня більше дізнатися про предмет чи явище і пов'язаним з новизною захопленням ними. У цьому контексті привертає увагу педагогічний доробок В.О. Сухомлинського, який підкреслював, що « .інтерес — це особливе емоційне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодіння знаннями», а тому «навчання повинно бути цікавим, захоплюючим», оскільки «чим цікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання».

Знання тоді є цікавими для учнів, коли вони містять новизну, всебічно збагачують особистість, коли школярі знають, де, за яких обставин, для чого знадобиться їм нова інформація, у чому полягає її значущість,

З метою емоційного збагачення уроку варто використовувати «цікавинки»: висловлювання відомих учених, письменників і державних діячів, цікаві факти, нестандартні завдання, народні прислів'я, приказки, прикмети, загадки, складання і розв'язування задач на «місцевому» матеріалі тощо. Дійсно, набутий досвід переконує, що використання таких пізнавальних матеріалів на уроках викликає позитивні емоції в учнів, підвищує інтерес до виучуваного.

Науково доведено, що зацікавлення є початком допитливості. Тому вчитель має піклуватися, щоб раніше, ніж сформується допитливість, не заглушити дитячої цікавості.

Сумнів — це невпевненість, невизначеність у своїх діях, у правильності знайденого розв'язку. Почуття сумніву з'являється у тому випадку, коли зроблено певне припущення, але

йому, виявляється, суперечать якісь факти чи теорії. Тоді сумнів спонукає людину до перевірки висунутих нею припущень, пошуку доказів, правильних відповідей на питання, які виникли. Таким чином, здоровий, розумний сумнів — необхідна умова пошук істини.

Відчути задоволення від успіху в роботі — природне бажання людини, один із стимулів саморозвитку, самовдосконалення. Виконавши навчальне завдання, учень прагне показати його вчителеві навіть не для оцінки, а для перевірки самого себе, своїх можливостей. Якщо школяр досяг успіху, він і надалі прагне збагачувати свої знання, особливо тоді, коли його досягнення відзначаються вчителем, учнівським колективом, батьками.

Таким чином, без відчуття задоволення від виконаної роботи неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи у подоланні навчальних труднощів. Ось чому знані педагоги-практики радять так добирати для учнів завдання, щоб ті з них, хто потребує стимулювання, підтримки, отримали на відповідному етапі доступне для них завдання, а вже потім переходили до виконання більш складних вправ. Наприклад, Ш.О. Амонашвілі з цією метою пропонує використовувати спеціальні спарені завдання, одне з яких учень може виконати легко, відчуваючи задоволення від успіху в роботі, і воно є основою для подальших зусиль у розв'язанні більш складного завдання. Ситуація успіху, можна створити шляхом диференційованої допомоги школярам під час виконання ними навчальних завдань однакової складності. Так, наприклад, слабким учням можуть надаватися картки-консультації, плани відповіді, які дозволяють їм на цьому рівні підготовки виконати відповідні завдання, а потім вже самостійно, без допомоги виконати вправи, аналогічні попереднім.

Разом із тим психологи попереджують, що ситуаціям запрограмованого успіху притаманні як позитивні, так і негативні моменти. До позитивних належать такі:

— переживання успіху викликає в учня впевненість у власних силах;

— з'являється бажання знову досягти найкращих результатів;

— позитивні емоції, які виникають в результаті успішної діяльності, створюють відчуття внутрішнього благополуччя, яке, у свою чергу, позитивно впливає на загальний стан здоров'я дитини.

Проте науковці вказують і на деякі негативні моменти, що можуть мати місце після пережитого успіху: по-перше, успіх, досягнутий ціною невеликих зусиль, може призвести до переоцінки, точніше до завищеної оцінки своїх можливостей; по-друге, за сильним переживанням будь-якої емоції обов'язково настає розслаблення: якщо в цей час людині запропонувати будь-яку роботу, то вона, швидше всього, буде менш успішна, ніж попередня; по-третє, відчуття успіху не буде таким сильним, якщо результати діяльності не є значущими для суб'єкта.

Усе зазначене дозволяє зробити висновок про те, що ситуація запрограмованого успіху — інструмент дуже тонкий, суто індивідуальний.

Визначаючи підґрунтя дослідно-експериментальної роботи, ми природно звернулись до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, бо саме він створив оригінальну систему розвитку інтелектуальних почуттів в учнів початкових класів. Інтелектуальні почуття, за образним висловлюванням видатного педагога, — це родючий ґрунт, у який падає зерно знань і з якого виростає розум. Дитина, на думку педагога, найкраще сприймає, осмислює і запам'ятовує явища тоді, коли вона їх переживає.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми дозволяє стверджувати, що інтелектуальні почуття є обов'язковими компонентами мислительної діяльності, а їх джерелом у молодшому шкільному віці виступає насамперед навчальний процес. Проте досі відсутня науково обґрунтована педагогічна технологія формування інтелектуальних почуттів молодших школярів. У процесі експериментально-дослідної роботи нам вдалося з'ясувати, що з метою збагачення уроку інтелектуальними почуттями необхідно: