Сторінка
2

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

інформації, вибір складного варіанту завдань; участь у роботі гуртків, відсутність необхідності контролю, прагнення, незважаючи на будь-які труднощі, виконувати завдання. Ці дані свідчать про те, що визначення критеріїв активності автори здійснюють без обґрунтування основи, підстав саме такого підходу. Думаю, що активність — поняття широке, багатоаспектне. Як риса особистості активність перебуває у стані постійної зміни, що також ускладнює її характеристику. Все це вимагає визначення певних видів активності, що дасть змогу більш конкретно говорити про критерії. Як бачимо активність особи лише в її готовності прагненні до діяльності, то це ще не виконання певних дій. Тому назвемо цю активність потенційною. Такий термін зустрічається і в деяких дослідженнях [26] автори розрізняють активність актуальну (дійсну) і потенційну (можливу).

В учбовій діяльності готовність, прагнення до оволодіння об'єктом пізнання виявляють себе в усвідомленні мети, яку поставив учитель або сам учень, а також у певному інтересі до проблеми, допитливості. Але готовність до діяльності, інтерес ще не означає реалізації потреб у конкретних умовах.

У таких випадках важливим є механізм волі—однієї із властивостей людської психіки, яка виявляється в здібності досягти здійснення поставленої мети та прагнень. Воля при необхідності може переводити потенціальну активність у реальну, тобто сприяє виконанню діяльності (реалізована активність).

Напевне, варто говорити лише про реалізовану активність. У залежності від ставлення особистості до характеру діяльності, яку виконує, можна говорити про її репродуктивну (виконавчу) або творчу активність. Такий підхід знаходимо в багатьох дослідженнях, в яких названі види розглядаються як її рівні. Переважно виділяють такі рівні інтелектуальної активності в залежності від характеру пізнавальної діяльності суб'єкта:

1. Репродуктивний, нижня межа якого характеризується пасивністю, інертністю, відсутністю інтелектуальної ініціативи: ті, що навчаються, залишаються, в основному, в рамках з самого початку знайденого способу дії.

2. Евристичний, котрий характеризується прагненням удосконалити дану діяльність, прагненням шукати нові засоби вирішення завдань.

3. Креативний, найвищий рівень інтелектуальної активності, який характеризується ініціативою в постановці завдань, у прагненні виявити причинні зв'язки та залежності, в умінні переходити до теоретичних узагальнень.

У залежності від характеру пізнавальної діяльності суб'єкта визначають рівні активності. Виділяють чотири рівні пізнавальної активності:

1. Репродуктивна активність, яка характеризується готовністю успішно оволодівати готовими знаннями, активною діяльністю відповідного характеру.

2. Аплікативна активність, для якої характерна готовність до енергійної вибірково-відтворюючої діяльності.

3. Інтерпретована активність, яка відзначає готовність до енергійного тлумачення, роз'яснення, розкриття змісту будь чого.

4. Продуктивна активність, для якої типова готовність до самостійного творення нового. Г. І. Щукіна фіксує три рівні активності учня:

репродуктивно-наслідувальна активність;

пошуково-виконавська;

творча.

Думаю подібні поділи є умовними і можуть служити лише орієнтирами, реально існують плавні переходи між зазначеними станами.

Т. І. Шамова пов'язує рівні пізнавальної активності з рівнями інтересів та наполегливості школярів, які вони виявляють, коли проникають у сутність явищ у взаємозв'язок між ними, коли оволодівають засобами діяльності. Звідси і рівні: відтворююча активність, інтерпретуюча та творча.

Це свідчить про визначення видів активності за характером.

За змістам активність може бути всебічною (охоплює всі сторони особистості і виявляється в усіх видах діяльності, на заняттях із усіх предметів), однобокою (охоплює в основному один з боків особистості, виявляється лиш в окремих видах діяльності, з окремих навчальних предметів) (10) За тривалістю, відзначають, В. І. Гладких, активність може бути стійкою та тимчасовою за спрямованістю — позитивною і негативною. Все це спонукає визначити пізнавальну активності ситуативну і інтегральну, коли активність піднімається до стійкої риси особистості, яку характеризує чітка спрямованість, певна позиція. Інтегральна активність особистості свідчить про те, що учень не тільки з бажанням засвоїв ту чи іншу тему навчальної програми, основи окремого предмету, пізнав ту чи іншу галузь знань в цілому, а в нього сформована потреба у постійній якісній пізнавальній діяльності, сильні та сталі мотиви такої діяльності. Тому спрямованість визначає загальне домінуюче ставлення до діяльності, позитивну мотивацію, певну систему поглядів, інтересів, ідеалів. Спрямованість виступає як певний генералізуючий початок, який охоплює всі сфери людської психіки — від потреб, до ідеалів.

Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоку переконаність учня в необхідності всебічного пізнання, а її вищий рівень носить перетворюючий характер. При цьому в діяльності перетворюється не тільки об'єкт, на який вона спрямована, а й суб'єкт діяльності. Таким чином, для визначення критеріїв активності необхідно врахувати:

1. Вольові зусилля особистості в досягненні мети, що дає змогу говорити про активність потенціальну реалізовану.

2. Характер діяльності суб'єкта, тобто чому він віддає перевагу — ініціативі, самостійності, творчості й відтворенню, копіюванню.

3. Стійкість, всебічність, тривалість, динаміку вияву активності.

Ці фактори створюють можливість визначити такі показники пізнавальної активності: потенціальна активність: допитливість, короткочасний інтерес, є тільки бажання пізнати нове, але воно не реалізується. Реалізована активність:

а) виконавська активність особистості, яка виявляться у репродуктивній діяльності. Учень позитивно ставиться до тих завдань, які йому пропонують інколи, хоч це іноді вимагає переборювання лінощів, небажання В такій діяльності мета, завдання, засоби запропоновані, але сама особа виявляє (енергійність є показником активності, але визначенні її рівня необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів, оскільки швидкість мовної діяльності значною мірою залежить від природжених задатків. Отже, і флегматики і сангвініки здатні до енергійного пізнання), наполегливість, що і забезпечує інтенсивність діяльності. Все це дає зморі говорити про старанність, добросовісність школяра. Виконавча активність може бути зовнішньою, механічною, якщо учні пишуть, слухають, рахуються, ці пронеси у них не завжди пов'язані з внутрішніми по требами пізнавальної діяльності, та внутрішні (вона характерна і для інших видів діяльності, але в; інших рівнях), коли особа приймає мету, засоби пізнавальної діяльності, тобто пізнання мотивоване;

б) реконструктивна активність, яка припускає лише копіювання виконання того, що запропоноване а їй вибір засобів діяльності, використання відомих знань, прийомів дій і в інших ситуаціях;

в) творча активність, показником якої є ініціатива, самостійність у визначенні мети, завдань, засоби пізнання, інтерес, характер діяльності (новизна, своєрідність, ламання традицій та ін.), оптимальність діяльності постійне скорочення кількості дій, операцій, витрати часу сил).