Сторінка
7

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

Однією з важливих вимог до організації самостійної роботи є рівнева диференціація завдань і диференційована допомога тим, хто її потребує.

Насамперед слід керувати самим процесом самостійної роботи, ретельно продумувати її хід з тим, щоб забезпечити активну, розумову діяльність усіх учнів. З'ясувавши, які варіанти виконання завдань вони можуть запропонувати, дати їм змогу «захистити» свій, оцінити їхню працю. Ті, хто не впорався із завданням, ознайомившись із знахідками однокласників, можуть зробити підсумок про можливі шляхи одержання шуканого результату.

Вартісною є думка С.Л. Рубінштейна про внутрішні стимули активності школяра. Мається на увазі, що будь-який зовнішній вплив (виклад учителем матеріалу) опосередковується внутрішнім сприйманням учня і викликає певну (позитивну або негативну) психологічну реакцію. Остання і визначає характер активності. При позитивній реакції виявлятимуться пізнавальна активність і прагнення засвоїти матеріал, що вивчається. При негативній активність матиме відповідне забарвлення, що часто спричинює неуважність на уроці й намагання заважати працювати іншим учням.

Проводячи самостійну роботу, неприпустимо орієнтувати учнів лише на опрацювання навчального матеріалу за підручником, а вчителя — на перевірку стану його засвоєння. За такої організації навчального процесу нерідко відбувається запам'ятовування нової інформації без належного осмислення, без стимулювання учнів до самостійних суджень, правильних висновків і узагальнень.

Критерієм сформованості прийомів розумової діяльності є уміння учня самостійно організувати свою продуктивну навчальну працю, оцінити її результативність. Для практики навчання актуальним є положення про те, що мислення не може бути зведене до оперування готовими знаннями. За С.Л. Рубінштейном, це насамперед продуктивний процес, який повинен приводити до нових знань, не лише сприяти міцному їх засвоєнню, а й «вихованню справжнього, самостійного, продуктивного, творчого мислення».

Одним із провідних психологічних принципів розвивального навчання є систематичне формування в учнів як алгоритмічних, так і евристичних прийомів розумової діяльності. Суть останнього полягає в тому, що суб'єкт у процесі мислення включається у все нові й нові зв'язки, виявляє інші якості. У різних авторів характеризується довільна зміна точки зору (В.Б. Журавльов), різнобічний розгляд предмета тощо. Ознайомлення з ним учнів і створення умов для засвоєння передбачають розробку системи завдань, у яких він використовувався б повніше.

При вивченні робота з текстом (підручника) передбачає доведення тверджень, запам'ятовування, відтворення і т.п. Рівень оволодіння прийомами навчальної діяльності визначає її індивідуальний стиль, сприяє самостійності, активності, саморегуляції.

Будь-який вид навчальної праці стимулює розумову активність учнів, проте залежно від конкретної мети роботи як провідні можуть виступати різні форми активності. При заучуванні навчального матеріалу це мнемічні процеси; при ознайомленні з новим матеріалом, який передбачає унаочнення, — спостереження; при створенні образів — уява; при розв'язуванні задач — дії та прийоми розумової діяльності.

Не варто недооцінювати роль репродуктивної діяльності, оскільки ніяке засвоєння, відтворення, застосування знань без запам'ятовування неможливе. Разом з тим заучування не повинно зводитися до механічного багаторазового повторення. Необхідне попереднє усвідомлення матеріалу, а вже потім запам'ятовування. Дослідження психологів А.А. Смирнова, П.І. Зінченко переконують у тому, що на якість запам'ятовування впливає застосування спеціальних прийомів, основні з яких:

— смислове групування матеріалу;

— виділення опорних пунктів;

— складання плану;

— виділення логічної схеми.

Прийоми смислового групування мають свою специфіку. Учень повинен не лише усвідомити прочитаний текст, а й виокремити в ньому нові поняття, з'ясувати, вводяться вони на рівні означення чи як описові, які з них треба запам'ятати, відділивши їхні суттєві властивості від несуттєвих. Необхідно також виділити нові твердження, з'ясувати, чи доводяться вони, якщо так, то яким методом; визначити приклади чи задачі, при розв'язанні яких використовується новий навчальний матеріал.

Для організації ефективної мнемічної діяльності учнів важливо не лише навчити їх прийомів запам'ятовування і відтворення. Має значення і відповідна установка вчителя на:

1) повноту запам'ятовування (суцільне чи вибіркове);

2) точність запам'ятовування (завчити напам'ять, відтворити своїми словами чи лише зрозуміти, про що йдеться в тексті);

3) тривале запам'ятовування чи оперативне використання матеріалу одразу після його вивчення. Відсутність такої установки з боку вчителя призводить або до непотрібного перевантаження пам'яті учнів при відповідальному ставленні їх до навчання, або до ігнорування того, що треба вивчити, запам'ятати. Вони повинні уміти самостійно виділяти головне в навчальному матеріалі і те, що треба ввести в довготривалу пам'ять.

Опанування прийомів спостереження важливе тому, що засвоєння знань спирається на сприйняття предметів і явищ, їх просторових форм і кількісних та функціональних відношень. Учні здійснюють спостереження, коли слухають пояснення-вчителем нового матеріалу, або вивчають його за підручником, розглядають наочні посібники, виконують практичні завдання.

Отже, дивитись ще не означає бачити, а слухати — не означає чути. Потрібна спеціальна організація діяльності учнів у цьому напрямі. Аналізуючи організаційні форми навчання з погляду їхніх можливостей щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, ми виходили з того, що при діяльнісному підході до нього змінюються традиційна схема навчання (урок, система уроків), співвідношення між знаннями і способами їх здобуття. Дослідження педагогів, методистів, досвід передових учителів орієнтують на те, що перевірку раніше вивченого матеріалу доцільно поєднувати з його закріпленням на уроці, поглибленням, розширенням і узагальненням набутих знань і умінь, розвитком мови й мислення. Якість виконання домашнього завдання корисно перевірити за допомогою коротенької самостійної роботи. При цьому необхідно диференціювати завдання за ступенем складності.

Розвитку розумової активності і пізнавальної самостійності школярів мають бути підпорядковані як фронтальні форми організації навчання, так і різні види групової та індивідуальної роботи. Диференціювати навчання в умовах класно-урочної системи допоможе створення гомогенних (однорівневих) груп.

Індивідуалізація навчання засобами диференціації передбачає не лише з'ясування якості засвоєння навчального матеріалу, а й активне формування навчальної діяльності з урахуванням її структури. У зв'язку з цим психологи, методисти, творчі вчителі до змісту самостійних і контрольних робіт рекомендують включати завдання, за допомогою яких перевірявся б рівень математичного розвитку учнів, сформованості в них загальних і специфічних розумових дій і прийомів (здатність аналізувати, порівнювати, самостійно узагальнювати, знаходити закономірності та зв'язки в навчальному матеріалі, застосовувати знання і вміння у нестандартних ситуаціях, виконувати творчі завдання та ін.). Існують шляхи діагностування. Багато вчителів включають до контрольних робіт, крім завдань обов'язкового і підвищеного рівнів, додаткові нестандартні, які перевіряють рівень математичного розвитку.