Сторінка
3

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

Виконавча, реконструктивна, творча активність може мати характер ситуативний (виявляється епізодично лише в окремих видах діяльності, у певних умовах, постійно), а може виступати як інтегральна якість особи (постійно, у різних видах діяльності).

Сутність поняття «активізація пізнавальної діяльності учнів»

У дидактичних дослідженнях є різні визначення поняття активізація. Активізація навчання — поліпшення методів і організаційних форм навчальної роботи, яка забезпечує активну і самостійну теоретичну та практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу» [24] Активізація навчально-пізнавальної діяльності — «це процес, спрямований на посилену спільну навчально-пізнавальну діяльність вчителя і учнів, на спонукання до її енергійного цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивності та стереотипних форм викладання і навчання». Активізація діяльності учнів не може розглядатися в сучасних умовах розвитку школи лише як процес керівництва активністю учнів. Це водночас і процес активізації учнем своєї діяльності» (там же), « .активізацію навчання школярів слід розуміти як мобілізацію вчителем (за допомогою спеціальних засобів) інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил учнів на досягнення конкретної мети навчання і виховання. Інакше кажучи, активізація учнів є процес і результат стимулювання активності школярів» [37]. Якщо поєднати висловлені авторами думки, то можна зробити такі висновки:

1. Головна мета активізації — поліпшення якості навчально-виховного процесу в школі, яке досягається формуванням активності та самостійності учнів.

2. Сам процес формування активності й самостійності вимагає спільної діяльності учнів і вчителя.

3. Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різних методів, засобів, форм навчання, які спонукають особу до виявлення активності. Для цього потрібна така організація процесу пізнання, в якій об'єкт пізнання був би включеним у сферу діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними створювала б передумови виявлення активності особистості. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен: захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями; ставити запитання вчителю, товаришам, з'ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання; рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити корективи, давати поради; ділитися своїми знаннями з іншими; допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення,, пояснювати незрозуміле; виконувати завдання-максимум, розраховане на читання додаткової літератури, на тривалі спостереження (росту рослин, поведінки тварин, проведення дослідів тощо); спонукати учнів знаходити не одне лише рішення, а декілька самостійно зроблених; практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, художньої, громадської та інших видів діяльності; викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якої відбувається формування активної позиції членів колективу»

Це ціла програма активізації пізнавальної дальності. Але вона потребує розвитку, активізація пізнавальної активності учнів перш за все припускає формування позитивного ставлення до навчання. Ось кілька думок з цього питання видатних педагогів:

« .Якщо їдять без апетиту, і при цьому вводять все ж таки в шлунок їжу, то в результаті це викличе лише нудоту і блювання і, принаймні, погане травлення, нездоров'я. Навпаки, якщо їжа вводиться в шлунок під впливом почуття голоду, то він сприймає її із задоволенням, добре перетравлює і з успіхом перетворює на сік та кров .» Це же, на думку Я. А. Коменського, має відношення і до сприймання розумової їжі, тому, пише педагог, «всіма можливими засобами необхідно запалювати у дітей гаряче прагнення до знань і до навчання».

К. Д. Ушинський писав, що «навчання, позбавлене будь-якого інтересу і здобуте тільки силою примушення . вбиває в учня бажання до навчання, без якого він далеко не піде». Ці вислови видатних людей свідчать про те, що навчання необхідно орієнтувати не лише на формування певних знань, умінь та навичок, а на розкриття дітям особливого змісту самого навчання, на розвиток адекватного ставлення дітей до навчання, його мотивації, на розвиток особистості в цілому. Без відповідного методичного забезпечення навчання неминуче перетвориться на формальне «натаскування» дітей.

Таким чином, формування позитивного ставлення до навчання пов'язане з розвитком певних мотивів цієї діяльності, пізнавальних інтересів, що здійснюється шляхом:

— спеціальної обробки змісту навчального матеріалу (новизна, історизм, значення для практичної діяльності, показ сучасних досягнень науки та ін.). Візьмемо конкретний клас і конкретну тему: четвертий клас, розділ «Фонетика і графіка», тема «Звуки і букви». Діти, як правило, сприймають цей матеріал як нудний. А якщо їм розповісти про виникнення писемності, про першого друкаря Івана Федорова? Можна повідомити чимало цікавого про засоби спілкування людей, про передачу інформації — і діти з задоволенням будуть слухати;

— оптимального вибору методів навчання. Особливу увагу слід звернути на організацію дій, які сприяють оволодінню учнями засобами навчальної діяльності, використання методів проблемного навчання, засобів наочності. Величезне значення має організація самостійної роботи учнів. В результаті — допитливість, радість пізнання.

Позитивному ставленню до навчання сприяє і використання ігор, цікавості. Варто заохочувати дітей до складання граматичних казок це сприяє формуванню активності учнів.

Але треба пам'ятати й інше: і цікавість, і гра мають виконувати певні навчальні функції, тобто сприяти, кращому засвоєнню навчального матеріалу. Про це влучно писав Д. І. Писарєв: «Коли сміх, жарти та гумор слугують засобом, тоді все гаразд. Якщо вони стають метою, тоді починається розумова розбещеність». До них належить:

— забезпечення адекватної системи оцінювання результатів навчання, спрямованого на розвиток активності;

— розвиток захоплень дітей;

— створення сприятливого емоційного тонусу пізнавальної діяльності (емоційність вчителя, його довір'я учням).

Формуванню активності як певної риси особистості сприяє створення ситуацій успіху учня в навчальній діяльності. Успіх у праці — це внутрішній компонент, без якого не може працювати жодна людина, в тому числі й учні. Для школи це особливо важливо. Дитина, якщо її праця не завершується успіхом, починає втрачати віру у свої можливості. Постійні невдачі відбивають бажання вчитися: навіщо, мовляв, все одно нічого не виходить. Досвідчені вчителі добре знають про це. Вони ніколи не зловживають доріканнями, зауваженнями, двійками. Навпаки, вони намагаються підтримати того, хто оступився у навчанні, підбадьорити його, похвалити навіть за незначний крок уперед. Маленьку людину, як і дорослого, окрилює успіх . .без внутрішнього комфорту не можна ні жити, ні працювати. А дитині — особливо. Активізації пізнавальної діяльності на уроці можна досягти через створення ситуацій успіху («радість, яка здійснилася»; «неждана радість»; «суспільна радість»; «сімейна радість»; «радість пізнання» та ін.)