Сторінка
4

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

Важливим фактором активізації є сама особистість учителя, його ставлення до учнів, предмету, професії, до інших учителів.

Про це писав ще Д. І. Писарєв: «Освічені педагоги . пишуть цілі ,статті про те, що дитину слід заохочувати до навчання . Але оскільки писати статті і поважати науку набагато легше, ніж вшитися з пустотливими дітьми, то при першому ж зіткненні з дійсністю, тобто з живими, а не уявлюваними вихованцями, освічені педагоги зразу ж змінюють слово «приохочувати» словом «приневолювати» Гарні слова .вставляють як і раніше в книжки і мір кування, а дитина все ж таки навчається для виду, і педагог, який вивчив дитячу натуру і поважає науку, бачить це досить добре, але дивиться на це крізь пальці, ,або тішить себе тим відомим міркуванням, що найвірніша теорія неодмінно повинна поступатися при зіткненні з практикою»

Емоції та їх значення в пізнавальної діяльності

На сучасному етапі реформування національної системи освіти емоційність процесу навчання школярів визнано одним із важливих напрямів його гуманізації, забезпечення особистісно зорієнтованого навчання, за яких особистість учня, розвиток його пізнавальних здібностей, потреб, інтересів, емоцій та почуттів перебувають у центрі уваги педагога. Однією із актуальних психолого педагогічних проблем сьогодення є проблема взаємозв'язку афективних процесів та мислення.

Погляд на інтелектуальні почуття як важливий елемент пізнання бере свій початок з моменту появи перших філософських вчень. Ще Арістотель зауважив, що мислення починається із здивування. Вплив емоцій на мислення найбільш ґрунтовно вивчали Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв та інші вчені. Зокрема видатний психолог Л.С. Виготський виділяв серед найважливіших питань психології проблему єдності афекту та інтелекту. Він розглядав її як наріжний камінь теорії психічного розвитку дитини. Вчений піддавав критиці спроби ізолювати мислення від емоційної сфери. „Відрив інтелектуальної сторони нашої свідомості від її афективної, вольової сторони є однією із основних і корінних вад традиційної психології, — писав Л.С. Виготський. — Хто відірвав мислення з самого початку від афекту, той назавжди закрив собі дорогу до пояснення причин самого мислення.

Проблема єдності афекту та інтелекту знаходить своє подальше висвітлення у працях С.Л. Рубінштейна. Видатний психолог вважав, що відображення об'єкта суб'єктом складне за своєю будовою і включає єдність двох протилежних компонентів — знання і ставлення, інтелектуального та «афективного», з яких переважає то один, то другий . С.Л. Рубінштейн доходить висновку, що не тільки емоція перебуває у єдності і взаємозв'язку з інтелектом чи навпаки, а й «саме мислення як реальний психічний процес є єдністю інтелектуального та емоційного, а емоція — єдністю емоційного й інтелектуального». Виходячи з цього, психологи розглядають інтелектуальну емоцію як єдність емоційного та інтелектуального, в якій емоційний компонент виступає провідним.

Зауважимо, що існують різні погляди на співвідношення мислення і емоцій. Ряд учених вважають, що емоції є регулятором інтелектуальної діяльності людини. Суть іншої точки зору зводиться до того, що емоції виникають, коли з'являється інформаційний дефіцит, і саме завдяки цьому відбувається «поштовх», наступає «відправний момент мислення», тобто емоції є пусковим механізмом і якоюсь мірою двигуном мислення. Однак попри відмінності точок зору на співвідношення мислення та емоцій, вчені єдині у тому, що між даними процесами існує безпосередній зв'язок.

Розкриття потенційних можливостей емоцій у регуляції пізнавальної діяльності становить одне із важливих завдань сучасної психопедагогіки. Особливої значущості набувають дослідження сутності інтелектуальних почуттів, їх зв'язку з мислительною діяльністю; місця і значення інтелектуальних почуттів у навчанні; впливу їх на якість знань учнів і результативність навчання.

Інтелектуальні емоції і почуття — це насамперед емоційні процеси, які підпорядковуються загальним закономірностям емоційної сфери людини, але разом із тим мають і свої особливості. Головне, що зумовлює їх своєрідність, — це тісний генетичний і функціональний зв'язок з мислительною діяльністю. Встановлено, що вони пов'язані з потребою в пізнанні, з пошуками істини, з розв'язанням мислительних завдань. Вчені стверджують, що предметом їх є як сам процес здобуття знань, так і результат пізнання.

Відомо, що інтелектуальні почуття (поряд з моральними та естетичними) входять до складу вищих почуттів і притаманні виключно людині.

В.Л. Поплужний дійшов висновку, що інтелектуальні почуття відображають ставлення суб'єкта до предмета пізнання і до самого процесу пізнання. Якщо в естетичних і моральних почуттях ми переживаємо те, що пізнаємо, то в інтелектуальних почуттях — те, що і як пізнаємо.

В.Л. Поплужний вважає, де є мислительний процес, обов'язково виникають інтелектуальні почуття. Ця властивість, на думку вченого, говорить про універсальність інтелектуальних почуттів.

Джерелом інтелектуальних почуттів молодшого школяра виступає насамперед навчальна діяльність. У процесі навчання учень не тільки сприймає, запам'ятовує, мислить, уявляє, а й виявляє своє ставлення до того, що вивчає. Навчання, як відомо, спирається на пізнавальну діяльність, а вона, у свою чергу, супроводжується емоційними процесами: дитині подобається або не подобається той чи інший навчальний предмет; вона відчуває задоволення, розв'язавши задачу; переживає здивування, зіткнувшись із незрозумілим. Завдання вчителя — викликати в учнів гаму позитивних емоцій і почуттів: радість успіху, інтерес, захоплення, здивування і тим самим підвищити ефективність навчання. Знання стають дієвими за умови, якщо дитина, здобуваючи їх, відчуває і переживає радість пізнання.

У галузі педагогічної психології не знижує своєї актуальності класифікація почуттів, розроблена К.Д. Ушинським. Надаючи великого значення емоційній сфері, К.Д. Ушинський в антропології «Людина як предмет виховання» приділяє багато уваги аналізу почуттів, які виникають у процесі мислительної діяльності. Він називає їх «душевно-розумовими почуттями». Такі почуття породжуються розумовою оцінкою і супроводжують процес мислення. Провідним душевно-розумовим почуттям, яке функціонує на всіх етапах цього процесу, є, на думку автора, почуття схожості й відмінності, або порівняння. До групи душевно-розумових почуттів К.Д. Ушинський відносить також почуття розумового напруження, чекання, несподіваності, здивування, обману, сумніву, впевненості, непримиренного контрасту, розумового успіху. Між душевно-розумовими почуттями, на його думку, існує взаємозв'язок і взаємо-переходи.

У психологічній науці домінує позиція дослідників про те, що інтелектуальні емоції є не просто супутниками, а й обов'язковими компонентами мислительної діяльності. При цьому мається на увазі, що вона не лише призводить до розгортання емоційних процесів, а й сприяє переходу одного виду інтелектуальних почуттів в інший.

Систематизація доробку науковців, який висвітлено у психолого-педагогічній літературі, дає змогу окреслити досить великий перелік інтелектуальних почуттів, виділених різними вченими.