Сторінка
18

Тенденції розвитку університету в Європейському регіоні

Державне керівництво зосередило головну увагу на виробленні нормативно-правових і організаційних заходів, які мали забезпечити входження України в Європейський освітній простір. Так, Закони України “Про освіту” та “Про вишу освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. Для цього в Україну приїздили спеціальні комісії експертів, які не тільки вивчали ці закони, а й обговорювали їх з народними депутатами, ректорами, студентами та представниками громадських організацій. Експерти безпосередньо в наших університетах і коледжах знайомились із практикою впровадження задекларованих законодавством норм . Важливою подією в контексті приєднаня України до Болонського процесу став міжнародний семінар “Реформування вищої освіти і Болонський процес”, який працював 25—26 листопада 2003 р. в Києві за участю групи експертів Ради Європи на чолі з головою комітету вищої освіти та досліджень Ради Європи п. Є.Берганом. Висновок європейських експертів був позитивний. За період з 1993 по 2004 р. вищі навчальні заклади України разом із провідними університетами Європи виконали 135 проектів ТЕМРUS/ТАСІS, що дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищою освітою, підготувати умови до вступу в Болонський процес.

Четвертий саміт Болонського процесу “Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей” відбувся на конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти у м. Берген 19-20 травня 2005 р. Крім країн, що є членами Bologna follow-up group – BFUG та Європейської комісії, у Бергенській конференції брали участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів), як Рада Європи; Асоціація Європейських університетів, Європейська асоціація закладів вищої освіти, Національні спілки студентів Європи, Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО.

На конференції Україну було прийнято повноправним членом цієї співдружності. Було також прийняте рішення розширити коло консультативних членів БП за рахунок Пан-європейської структури міжнародної освіти (Education International (El) Pan-European Structure), Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA), та Спілки конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (the Union of Industrial and Employers Confederations of Europe UNICE) .

Однією з передумов входження України до єдиного європейського освітнього простору є досягнення системою вищої освіти України основних цілей Болонського процесу:

• побудови європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування: формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

• посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, гак і європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

• змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;

• підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (університети як носії національної та європейської свідомості);

• досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти.

Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти, формується система стандартів вищої освіти із застосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів та методів оцінювання її якості.

Разом з тим багато ще потрібно зробити, передусім чергу домогтися:

• визнання усіма учасниками освітнього процесу факту, що у системі вищої освіти України історично склалося просторове і часове поєднання академічної освіти та професійної підготовки, тобто здобуття особою академічної та професійної кваліфікацій;

• завершення нормативного та методичного забезпечення освіти громадян України за двоступеневою структурою вищої академічної освіти, яка відповідає базовом та повному рівням вищої освіти, та професійної підготовки за дворівневою структурою вищої професійної освіти, яка відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням молодшого спеціаліста та бакалавра-спеціаліста-магістра;

• гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних спілок європейських країн та з прийнятими у Європі критеріями, механізмами й методами оцінювання якості вищої освіти (наприклад, застосування тестових технологій оцінювання успішності навчання, сертифікації фахівців тощо);

• організації навчального процесу за модульним принципом та використання системи кредитних залікових одиниць;

• введення прийнятних для Європи градацій дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій та додатків до дипломів;

• створенім умов для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців.

Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:

• перехід до чіткої структури ступенів освіти (прозорість, порівнянність);

• впровадження Європейської кредитної трансферної системи (далі — ECTS — European Credit Transfer System);

• забезпечення зближення систем контролю якості вищої освіти та акредитації.

На цей час відбувається становлення нової парадигми економічних відносин, у якій найголовнішою складовою є знання. У XXI ст. визначальним загальносвітовим принципом є глобалізація, а головним чинником її проявів є розмивання національних бар'єрів і занурення країн у високотехнологічне, до речі, об'єктивно вороже для нас середовище. І від цього не можна сховатися. Саме такий об'єктивний процес сьогодні визначає магістралі розвитку людства.

Чи готові ми до міжнародної співпраці в таких умовах, чи забезпечує вища освіта в Україні підготовку фахівців, які б на рівних могли конкурувати з випускниками престижних європейських і заокеанських ВНЗ, почувати себе захищеними у цьому світі? На жаль, не готові! Адже з усієї продукції, яку виробляє Україна, лише 0,3% є високотехнологічною. Тільки кожне двадцяте українське підприємство застосовувало у 2004 р. інноваційні технології.

Інноваційна тріада освіта — наука — виробництво у нас працює неефективно. Розрив між цими складовими інноваційного процесу, недостатня законодавча забезпеченість, а ще радше — ігнорування чинної законодавчої бази, концентрація зусиль великого приватного капіталу на визискуванні природних монополій, людських ресурсів, незацікавленість капіталу в запровадженні НТП, брак державної волі до зміни такого порядку — все це разом призводить до негативних наслідків.

Україна, попри всі заяви урядів щодо інноваційного характеру економіки, "впевнено" стала на шлях сировинного, екстенсивного розвитку. У 2010 році частка сировинної складової ВВП сягнула майже 2/3, тоді як, наприклад, у Швеції, Фінляндії, Малайзії, Сінгапурі цей відсоток не перевищує кількох одиниць. Між іншим, у Росії — це майже 70%. Отже, ми повинні визначитись зі шляхом свого розвитку, тому що, як кажуть англійці, слід пливти не за течією, не проти течії, а туди, куди потрібно.