Сторінка
1

Використання методу переконання у національному вихованні

На сучасному етапі Україна, як молода незалежна держава, розв’язує складні завдання економічної стабілізації й національного відродження. Разом із перспективами вільного державотворення відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що потребує докорінного реформування процесу навчання і виховання молодого покоління. В сучасних умовах все більше підвищуються вимоги суспільства до громадянина України, у якого серед загальнолюдських якостей поряд з мораллю, національною свідомістю та сумлінням повинні бути національна духовна культура, патріотичні почуття.

Вища школа є могутнім фактором виховання майбутніх громадян своєї країни. Одним із основних завдань загальноосвітньої і вищої школи, громадських установ та організацій є формування світогляду кожної молодої людини, виховання свідомого й активного члена суспільства, обізнаного з процесами, що відбуваються в країні та за її межами, громадянина із високими патріотичними почуттями, готового до трудового й героїчного подвигу в ім’я України. Сучасна вища школа повинна формувати не просто спеціаліста з тієї чи іншої галузі, а й патріота, який не може бути байдужий до долі Української держави, економіки, освіти та культури.

Національне виховання на традиціях українського народу розглядають у своїх працях багато сучасних педагогів, такі як Ю. Бондаренко, О. Вишневський, В. Довбищенко, Р. Захарченко, П. Ігнатенко, В. Каюков, О.Онищук, С.Павх, Б.Ступарик, О. Ярмоленко та ін.

Ідея національно-патріотичного виховання особистості втілена в державних документах, зокрема в Законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Концепції національного виховання та інших державних і науково-методичних матеріалах, що спрямовують оновлення освітньо-виховного процесу в Україні.

Духовна сила нації, її міць, морально-патріотичний потенціал народу залежать від того, наскільки збережені, глибоко усвідомлені й відчуті всі культурні, духовні здобутки минулих століть.

Об’єкт дослідження – процес національного виховання учнів ПТНЗ.

Предмет дослідження – зміст, форми та методи національного виховання шляхом використання методу переконання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність національного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання методу переконання.

Завдання дослідження:

1. Вивчити особливості виховного потенціалу ПТНЗ, організації і здійсненні національної діяльності учнів.

2. Вивчити педагогічні умови ефективності національного виховання учнів у ПТНЗ.

3. З урахуванням виявлених умов розробити і експериментально перевірити ефективність національного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання методу переконання.

Гіпотеза дослідження: ефективність національного виховання учнів ПТНЗ значно підвищиться шляхом використання методу переконання.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і синтез наукових положень, матеріалів педагогічного досвіду і експериментальних даних, метод анкетування і інтерв’ю, бесіди з організаторами позакласної і позашкільної виховної роботи з учнями, групові і індивідуальні бесіди з учнями, тривале педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, методи статистичної обробки даних.

Особливості національного виховання учнів ПТНЗ

Вивчення історичного досвіду виховання особистості в Україні дає нам уявлення про стан національного виховання, починаючи з найдавніших часів. Історію розвитку національного виховання в Україні умовно розділяємо на три основних періоди: перший – з IV по XIV ст.; другий – з XV ст. – кінець ХХ ст.; третій – початок ХХІ ст.

Перший етап — становлення української патріотичної свідомості, що охоплює період з IV по XIV ст.

Любов до землі й навколишньої природи у давніх слов'ян виражалась в ритуальних подіях: „ . Для слов’янина тих часів дім – це нехитре господарство, все життя сім’ї, яка цей "дім" вела. Хата, господарські ями, хлів становили двір – обгороджене місце освоєного сім'єю світу, де свої почували себе надійно, якщо все було зроблено правильно: і місце й час вибрані щасливо, і дерево не заборонено звичаєм, і відповідну жертву принесено під час кладки першого вінця, – отже дотримано всіх необхідних ритуалів”, – писав М.Попович.

Історичні документи, у яких згадується про древніх слов'ян, характеризують їх як народ волелюбний, звиклий до труднощів і позбавлень, що легко переносить спеку, холод і всілякі незручності похідних умов. Грецький історик Геродот, що спеціально вивчав звичаї і норови скіфів, указував на їхню щиросердечну шляхетність, відвагу, розум, знання військової справи, безмежну відданість близьким. Патріотизм слов'ян підтверджують слова древнього вождя Атілли, звернені до воїнів перед битвою: „Брати! Доведіть свою хоробрість, доведіть доброту вашої зброї . Смерті не бійтеся! Кому призначено жити, того не зачепить стріла, а кому призначено вмерти, то вмре і в сні”.

Під час християнізації України ортодоксальна думка Візантії мала значний вплив на розвиток національно-патріотичних почуттів українського народу, що знайшло відображення у ряді літописів, звернень, повчань

Силою власного прикладу кн. Володимир, св. Антоній і Феодосій Печерський, Нестор-літописець встановлювали нові, досі невідомі для слов'ян моральні цінності: любов до ближнього, самопожертва, усепрощення, недозволенність убивства, що заклало підґрунтя в національно-патріотичне виховання держави.

Сучасний дослідник пам'ятників мальовничого мистецтва України Н.В. Давидова, говорить про хоробрість і мужність святих князів Бориса і Гліба: „В одной руке братья держат мечи, оттого что были князья храбрыми воинами”. В.Ф. Горленко, В.І. Наулко підкреслюють наявність високих патріотичних почуттів у народних уявленнях і віруваннях слов'ян: „Протягом століть народ створював і удосконалював певні морально-етичні норми. Головними чинниками народної моралі споконвічно були повага і любов до вільної праці, ствердження ідеалів добра, краси, гуманних взаємостосунків, знання свого родоводу, риси високого громадянства”.

Тому й ординська навала не мала можливості гальмувати розвиток національно-патріотичної свідомості слов'янського народу, про мужність якого оповідає „Сказание о разорении Рязани Батыем”. У „Ізборнику” відзначається, що патріотичні почуття слов'ян виражалися в щирій любові до свого народу, вітчизні. Аналізуючи сутність сказання "Слово о великом князе Дмитрии Ивановиче и о брате его, князе Владимире Андреевиче" можна виділити фрагмент тексту, що свідчить про щиру любов до землі.

Таким чином, у перший період оформилася і закріпилася патріотична основа української національної самосвідомості. Прийняли остаточну форму поняття про сенс існування народу, його ідеалах особистого, сімейного, суспільного і державного життя.

Другий етап — період боротьби українського народу за волю і незалежність. Його хронологічними рамками є обмеження української автономії в результаті релігійної унії Польші з Великим князівством Литовським, з одного боку, з іншого – 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада прийняла історичний документ – Декларацію про державний суверенітет України.